ГоловнаВійнаХроніка війниТри доби бойовики «ДНР» не віддавали тіло 22-річного морпіха із Шаргородщини

Три доби бойовики «ДНР» не віддавали тіло 22-річного морпіха із Шаргородщини

329В'ячеслава Чернецького ховали у відкритій труні. На ще зовсім юному обличчі – синці, опіки.

Побратими розповідають, що тіло лежало біля палаючих окопів сепаратистів. А потім бойовики повантажили його на свій танк, вивезли і не віддавали три доби.

– Між воюючими сторонами існує домовленість одразу повертати тіла загиблих, але за «Монстра» (позивний Слави) чомусь велися довгі перемовини, — каже командир роти морської піхоти, де служив В'ячеслав Чернецький, капітан Павло Юрчук.

Він розповів, що його кулеметник загинув від кульового поранення під час відкритого бою.

ТАКОЖ ЧИТАТИ: Ігор Ткаченко: «Для себе я вирішив: буду служити до логічного кінця. Або перемога, або смерть...»

 

– Це було під Водяним. 20 березня бойовики вже зранку розпочали розвідку боєм. Вони стоять за 600 метрів від наших позицій, і ми чули, як вони ще вдосвіта напилися чи накурилися й почали кричати: «Укропи, готуйтеся, ми будемо вас мочити». Уся моя рота стояла на передовій, 15 бійців, серед яких і Монстр, давали ворогові відсіч. Гнали ДНРівців аж до їхніх позицій, вони зазнали великих втрат — дев'ять «двохсотих» і 15 «трьохсотих». Але через 40 хвилин до них підійшло підкріплення. Це був танк та БМП. Наша ж важка техніка не встигла нам на підмогу. Командир взводу дав команду відступати на свої позиції і звідти вже продовжувати бій. Ми забрали наших поранених. А коли повернулися за загиблими, ДНРівський танк уже вів пристрільний вогонь з 200 метрів. Тому не було можливості їх забрати, — згадує той запеклий бій ротний.330

Старший брат загиблого героя Олександр згадує, що Славко був налаштований воювати за українську землю до останнього метра.

– Він вже півроку був в АТО, але мама і батько про це не знали. Батькам він розповів, що пішов на контракт і зараз на полігоні. Славко дуже пишався, що потрапив в елітні війська морської піхоти. Розповідав, що там справжні патріоти. Телефоном казав, що бої не припиняються. А якось його навіть по телевізору показали на позиціях під Водяним. Він був у балаклаві, але у Мурафі всі його впізнали по очах. Лише мама відмовлялася вірити, що це її наймолодшенький на фронті, аж поки Славка не занесли до хати в труні.

Рідні розповіли, що В'ячеслав завжди хотів бути моряком. Але вивчився на зварювальника і працював то в Києві на заробітках, то в Одесі. Збирався у Польщу, але передумав і, коли військкомат призвав, вирішив укласти контракт на три роки і служити в морській піхоті. Пройшов інтенсивний вишкіл у Миколаєві, й із жовтня захищав українські позиції на Маріупольському напрямку.

– «Монстр» був справжнім бійцем, ніколи не нив, не відступав і виконував усі поставлені завдання, — пишається ним ротний.

А земляки згадують, що В'ячеслав був дуже світлою людиною.

– Дуже мила дитина, він йшов і усім посміхався, його всі любили. У свої 22 роки Славко ще не встиг завести сім'ї, не мав і дівчини. Казав, що його наречена — Україна, з нею він до останнього подиху...

ТАКОЖ ЧИТАТИ: Психология: что происходит с мозгом в бою и после его завершения

Людмила Поліщук «Джерело» «Ветерани.UA»

jooble