ГоловнаКорисні матеріалиІсторіяВійськове мистецтво давніх цивілізацій на території України: найдавніші воїни на теренах України

Військове мистецтво давніх цивілізацій на території України: найдавніші воїни на теренах України

790

Поява людей сучасного типу на території України припадає на добу пізнього палеоліту (35–10 тис. р. до Р.Х.). Саме в цю епоху було започатковано суспільну організацію, а людина почала виготовляти знаряддя праці та зброю. Однак перша зброя – камінь, палиця, дротик, ніж – служила виключно для полювання: мала густота тогочасного населення та багатство природних ресурсів не створювали передумов для сутичок між людьми. Ситуація змінюється із завершенням льодовикового періоду, коли на теренах Придніпров’я відбуваються перші збройні сутички. Археологічне підтвердження цьому знайдено в ході розкопок поблизу сіл Волоське та Василівка (Дніпропетровська обл.), де знайдено рештки людей з мікролітами в кістках (мікроліти – шматочки кременю, які служили вістрям стріл та дротиків). Датовані ці знахідки межею палеоліту та мезоліту – приблизно 10 100 років тому. Саме у мезоліті (10–6 тис. р. до Р.Х.) з’являється й перша зброя дистанційної дії – лук і стріли.

782Неолітична революція призвела, серед усього іншого, до значного зростання кількості й густоти населення, що, своєю чергою, спричинило збільшення кількості міжплемінних конфліктів. До доби неоліту дослідники відносять зародження військової справи як соціального явища. Свідченням цього є, знову-таки, археологічні знахідки. Зокрема, поряд із багатоцільовою зброєю, яка могла використовуватись і як мисливська, і як бойова, з’являється спеціалізована військова зброя, що не могла застосовуватись на полюванні: кам’яні булави й сокири-молоти (на території України їх поява зафіксована у IV тис. до Р.Х.). Важливим нововведенням стає поява захисного спорядження – щита. Він еволюціонував із палиці, якою відбивали ворожі удари, у невеликий пристрій з пласкою поверхнею.

У IV-III тисячоліттях до Р.Х. на теренах України 783з’являються вироби з міді – настає енеоліт (мідно-кам’яна доба). Основними нововведеннями у військовій галузі цієї доби стали: створення клинкової зброї (металевих ножів і мечів); поява шолома і натільного обладунку (виготовлялись з органічних матеріалів – шкіри, тканини, посилювались кістяними й роговими пластинами); поява фортифікаційних споруд.

Найяскравішою неолітичною культурою в Україні була Трипільська, хронологічні рамки якої припадають на IV-III тисячоліття до Р.Х., а територіальні межі охоплюють простори лісостепу від Прикарпаття до Дніпра. Археологічні дослідження 784дозволяють відтворити вигляд трипільських поселень-протоміст. Будинки в них розташовувались по колу, впритул один до одного, утворюючи своєрідне укріплення. Перед такими фортечними стінами з будинків зводили вали та рови. Для свого часу трипільські укріплення були достатньо надійним захистом від набігів інших племен, оскільки облогової техніки на теренах України в ту епоху ще не знали.

На фото: Скіфський золотий шолом. 4-е століття до н. е.

Зброю трипільці виготовляли з каменю, кістки і дерева, зрідка – з міді, а наприкінці існування культури – із бронзи. Найбільш поширені були бойові сокири та сокири-молоти із шліфованого каменю, але вже на початках існування трипільської культури з’являються мідні сокири, які, на відміну 785від масивних кам’яних, мали вузьке лезо. Найпримітивніші мідні сокири не мали отвору для руків’я, а примотувались до нього. Інші взірці такої зброї вже мали отвір для руків’я, а також загострений обух, що використовувався як келеп. Певного поширення набула і клинкова зброя – мідні кинджали. Наконечники списів, дротиків та стріл трипільці робили з кременю. Їх вставляли у розщеплене древко, а потім примотували або (у випадку стріл) приклеювали.

Військова організація трипільців будувалась на основі ополчення – військом на час небезпеки ставало усе доросле чоловіче населення. Середніх розмірів протомісто могло 786виставити до 500 воїнів, що на той час було значною силою. Коней трипільці ще не приручили, тому воювали у пішому строю.

Племена, що населяли степову зону України, зокрема, носії середньостогівської культури (IV-III тис. до Р.Х.), на відміну від трипільців, займались, головним чином, не землеробством, а скотарством. Їхня зброя – стріли, дротики, сокири, булави – була загалом подібна до трипільської, але виготовлялась майже виключно з каменю та кістки. Середньостогівці були досить войовничими, про що свідчить багато знахідок зброї у похованнях. Носії середньостогівської культури вже приручили коня, створивши передумови для появи кінноти. До доби енеоліту належить і найдавніша знахідка захисного озброєння на українських землях – прямокутні пластинки з кабанячих іклів від шолома чи панцира (Маріупольський могильник, друга половина ІІІ тис. до Р.Х.).

На ІІІ-ІІ тисячоліття до Р.Х. на теренах України припадає бронзова доба. Значення війни і зброї у племен цієї епохи значно зростає, з’являються прошарки професійних воїнів, зароджується військова аристократія. Населення України доби ранньої бронзи було представлене племенами-носіями ямної та катакомбної культур. У багатих похованнях цієї доби присутня велика кількість предметів озброєння; на кістках археологи знаходять сліди від ворожої зброї. Носії скотарської ямної культури будували для захисту міста-фортеці з глибокими ровами та кам’яними стінами. Представники ямної культури використовували кам’яні шліфовані сокири (пласкі та сокири-молоти) та рідше металеві сокири, палиці, стріли та дротики з крем’яними чи кістяними наконечниками, а також кременеві та бронзові кинджали. Поряд із тим, практично не трапляються захисні обладунки, а бронзова зброя ще не набула широкого вжитку, залишаючись статусним, престижним предметом.

У добу ранньої бронзи в українських степах з’являється перший військовий транспорт – колісниці. Археологічні знахідки дозволяють реконструювати такий транспортний засіб: платформа на двох колесах невеликого діаметра, розміри якої достатні для розміщення двох людей – візниці та воїна-лучника. Використання колісниць дозволяло швидко переміщувати по полю бою воїнів з метальною зброєю, що поливали снарядами ряди менш мобільної піхоти. Це давало потужний психологічний ефект. Колісниці були також престижним видом транспорту, на якому пересувалися воєначальники.

У ІІ тисячолітті до Р.Х. на території сучасної України продовжується вдосконалення зброї. Хоча кам’яні сокири все ще продовжують використовуватися, бронзової зброї стає помітно більше. Збільшується довжина і маса бронзових клинків, з’являються сокири-кельти з вигнутою втулкою, а також сокири-чекани. Поширення останніх опосередковано свідчить про вдосконалення захисного обладунку. Зокрема, в епоху пізньої бронзи (кінець ІІ – початок І тис. до Р.Х.) зафіксована поява круглих бронзових блях, що нашивались на основу з тканини чи шкіри, бронзових шоломів та круглих щитів. Переважання у археологічних знахідках зброї ближнього бою, поширення обладунків свідчить про те, що основою тогочасного війська була, подібно до решти Європи, важка піхота. Однак на початку І тисячоліття до Р.Х. такий шлях розвитку військової справи племен Північного Причорномор’я був перерваний через переселення зі сходу скотарських іраномовних племен, основою війська яких була кіннота. 

Частина ІІ: Військове мистецтво давніх цивілізацій на території України: військо кіммерійців, скіфів, сарматів

Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

«Історія українського війська». Курс лекцій 2016 року. «Ветерани.UA»

jooble