ГоловнаНовиниВсе в житті має свою ціну або закон балансу в Природі

Все в житті має свою ціну або закон балансу в Природі

   020     (Викладено мовою оригіналу)

Все в жизни имеет свою цену , поэтому за все надо платить.

Такой вот баланс в Природе.

Правда, и цена цене - рознь. И несправедливо или, пожалуй, чертовски хреново, когда цена эта - жизнь.

Сейчас мы все рады возвращению 35-ти политзаключенных Кремля.

Рады.

Статьи пестрят сравнениями, как россияне встречали своих возвращенцев, как мы - наших, как те себя чувствуют, что планируют. Как происходил обмен. Я не лонгирую сейчас эту тему, я даже не о Цемахе .

Нет, я о том, чьей жизнью заплачено за свободу этих 35 ти. О побратиме, о Герое - чьими профессиональными усилиями был доставлен в Киев тот, без кого Путин отказывался производить обмен.

Александр Колодяжный - боец 74 отдельного разведбата ВСУ. О том, кто отдал свою жизнь , подорвавшись на мине, при выполнении задания. Которое он выполнил.

Интервью с сайта "Радио Свобода" :..

"Це – монолог одного з учасників вивезення Володимира Цемаха на підконтрольну Україні територію. На прохання героя ми не називаємо ані його імені, ані позивного.

Свою першу контузію Колодяжний отримав восени 2014 року, коли ми обороняли Донецький аеропорт. В той день він був у «старому» терміналі: відкрив двері, щоб зайшло свіже повітря, і в цю ж мить «прилетіло» з РПГ (ручного протитанкового гранатомету – ред.). Тоді ми це навіть не зафіксували – сержант сказав, що все в нормі, переживе, воюємо далі.

Друге поранення у Саші було вже у 15-му в районі Крутої Балки. Ми тоді проводили там підготовчі роботи перед зачисткою й виявили п’ять розтяжок: чотири, хоч так і неправильно робити, перерізали, а з п’ятою так зробити не змогли. Але не дуже через це переживали, тому що металеву «нитку» від останньої розтяжки і так було чудово видно. Кажуть, розвідники помирають під час повернення з операції. Коли ти вже дещо розслабився і вирішив, що небезпека минула. Саме так сталося того разу: поверталися назад, один боєць не помітив кляту п’яту розтяжку і підірвався. В результаті, двоє наших хлопців загинули, ще троє, включаючи Сашу, отримали поранення.

Сержант тоді дивом вижив, майже рік провів у госпіталях, а потім, шкутильгаючи і з паличкою в руках, повернувся до нас

Своє третє, найсерйозніше до смертельного, поранення Саша отримав під час оборони Авдіївської промзони у 2016 році. Тоді ми спільно з, зокрема, бійцями 39-го окремого тербату невеликими кроками просувалися в лісі біля «промки». Трохи проходили вперед, чекали, поки піхота на цьому ж місці окопається, і потім рухалися далі. В момент одного з таких пересувань уперед Колодяжний з пацанами потрапили у засідку. Куля з ворожого кулемету прошила йому стегно: Саша стікав кров’ю, а ми, через обстріл, ще досить довго не могли його евакуювати з поля бою. Сержант тоді дивом вижив, майже рік провів у госпіталях, а потім, шкутильгаючи і з паличкою в руках, повернувся до нас.

Через якийсь час тренувань Колодяжний викинув свою паличку. Він відновився й почав ходити на завдання, як і раніше

Не можна так казати, але ми, зізнаюся, під час реабілітації запевняли його, що все буде добре і ще повоюємо, тільки, щоб підбадьорити. Ну, який розвідник з паличкою? Це неможливо. Але Саша був не з тих, хто здається. У Донецькому аеропорту він прямо перед носом бойовиків підіймав український стяг, тож і після повернення взявся самотужки лікувати ногу. Казав, хоче ходити на виходи, як і всі інші. Волонтери навіть надіслали йому спеціальний тренажер. І що ви думаєте? Зміг! Через якийсь час тренувань Колодяжний викинув свою паличку. Він відновився й почав ходити на завдання, як і раніше.

Коли щось йшло не за планом, або хтось провинився – одразу казали: «Тільки б Саня не дізнався. Так не хочеться його засмучувати»

Сержант був дивовижною людиною. Ми воювали разом з 2014 року, а в підрозділі його називали «совість». Саша й справді був нашою совістю – причому настільки, що дорослі мужики у прямому сенсі слів боялися його засмучувати. Коли щось йшло не за планом, або хтось провинився – одразу казали: «Тільки б Саня не дізнався. Так не хочеться його засмучувати».

P.S. Сержант 74 ОРБ Олександр Колодяжний помер 11 липня у військовому шпиталі у Києві, не приходячи до свідомості. З операції по вивезенню Володимира Цемаха й досі не зняли гриф секретності, тому більшість інформації про 27 червня 2019 року, ймовірно, ще довго буде нікому невідомою."

Слава Герою! Вечная память! 

Валерій Логінов «Аскольд» разом із «Ветерани.UA»

 

jooble