ГоловнаНовиниБитва під Оршею 1514 року: боротьба за давньоруську спадщину.

Битва під Оршею 1514 року: боротьба за давньоруську спадщину.

357

Наприкінці XV сторіччя між Литовською і Московською державами розгорнулася запекла боротьба за давньоруську спадщину. Питання стояло руба: кому в разі перемоги домінувати в Центрально-Східній Європі. Велике князівство Литовське ще протягом ХІІІ – XV ст приєднало до себе більшість князівств і земель Київської Русі. Але Московське велике князівство намагалося (і не безуспішно) підкорити їх своїй владі.

 

У двох попередніх війнах (1500–1503 і 1507–1508) Московітам не вдалося реалізувати ідею повернення собі всієї "давньоруської спадщини" – земель Смоленщини, Полоччини і Київщини. Не змирилося з результатами цих війн – втратою деяких своїх східних земель – і Велике князівство Литовське.

Але перед тим, як почати розповідь про повний погром московітського війська, бажано зупинитись на коротких характеристиках діючих осіб для більш повного розуміння масштабності подій.

354Довідка: Польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд І (01.01.1467—01.04.1548). Політичну кар’єру прагнув розпочати як великий князь київський. Внутрішня політика спрямовувалася на зміцнення держави та державного устрою. Розпочав військові реформи. Згідно з ними було проведено перепис земського війська, підвищено дисципліну в армії, зокрема, ухилення від служби каралося конфіскацією маєтностей. Висунуто кілька проектів із упорядкування оборонних рубежів. За його правління розпочалася практика найму на державну службу українських козаків, головним чином у війнах із Московською та Кримською державами. Намагався здійснити фінансову реформу, яка полягала в упорядкуванні митної системи та оподаткування. Важливим нововведенням стало запровадження військових статутів, які нормативно регулювали порядок у війську і за виконанням яких стежив гетьман. На нього ж покладалися функції покарання за порушення статутних артикулів.

Більш продуктивною виявилася правова реформа. Сигізмунд І підтвердив земські уставні грамоти Волинській (1508) та Київській землям (1507, 1529), які впорядковували внутрішню правову систему цих територій та регламентували взаємні стосунки між місцевим населенням та урядовими органами. Зокрема визначалися: порядок судочинства, майнові відносини, 358стягнення податків, відбування повинностей, оплата мит тощо. У вересні 1529 року був запроваджений 1-й Литовський статут, положення якого унормували правосуддя на території Великого князівства Литовського та значно сприяли розширенню шляхетських прав і свобод. До речі, першим збірником законів – першим нормативно-правовим актом, виявився так званий «Судебник Івана IV», який був затверджений в 1551 році за ініціативою царя Івана IV  Грозного. Сей документ, на противагу Литовському статуту, мав загальну державну спрямованість, який ліквідував привілеї місцевої еліти, князів та посилював роль центральних державних судових органів. У подальшому майбутня імперська влада (починалась епоха Романових) лише «закручувала гайки» як загальної тенденції державного управління та судочинства.

Сигізмунд І також проводив активну зовнішню політику. Зокрема, наслідками литовсько-московітських війн (1507—1508, 1512—1522, 1533—1537) стали втрата Смоленська (тайгова федерація вічно носилась з цим містом як виключно «руською» землею – примітка редакції) і відвоювання Гомеля (Білорусь).

Довідка: Князь Костянтин Іванович Острозький (близько 1460 – 1530) уславився як визначний полководець, сучасники називали його «руським Сципіоном». Після переможної битви під Оршею папський легат у Польщі писав про нього: «Князь Костянтин може бути названий найкращим воєначальником нашого часу, він 33 рази ставав переможцем на полі битви... в бою він не поступається хоробрістю Ромулу». Князь був ктитором Києво-Печерської лаври, де його й поховали.

Довідка: Іван Челяднін – конюх, боярин, московітських воєвода. Дата народження невідома так само як і дана смерті у литовському полоні. Що цікаво у його короткій біографії? У 1508 році, під час першої війни з Литвою 1507-1508 років був послом у короля Сигізмунда І. Далі, після першої компанії, він у 1509 році за вказівкою царя поїхав в Новгород у псковських справах. Приймав у його жителів присягу на вірність Василю III, а потім оголосив, що усіх їх чекає переселення в московітські міста і селища. Це була одна з перших відомих депортацій у історії російської імперії. У наступному 1510 році за заслуги при депортації був призначений царським намісником в Пскові. Але його діяльність була настільки бурхливою, що він у 1511-ому році був відкликаний з Пскова із-за лагоджених їм там безчинств. А на війну у якості воєводи колишній конюх був відправлений царем, як у «штрафний батальйон» - заради спокутування кров'ю.

 Початок війни

У листопаді 1512 року цар Василій ІІІ без оголошення війни розпочав наступ на Велике князівство Литовське. Безпосередньою метою наступу став Смоленськ. Проте московським військам довелося здійснити три кампанії. Перші дві облоги виявилися невдалими. Нова облога почалася 29-го липня 1514 року. Московітська артилерія, якою керував гармаш Стефан, наносила осаджуваним важкі втрати. Того ж дня намісник Смоленська і духовенство міста вийшли до Василя ІІІ і погодилися здатись. 31-го липня жителі Смоленська присягнули Василю ІІІ. Це стало найбільшим військовим успіхом Василя III на західному напрямі за весь час його правління.

 Падіння Смоленська створила хороші умови для наступу на внутрішні райони Литовської держави. Польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд І уже майже рік намагався зібрати військо. Проте шляхта не поспішала вставати під прапори, а грошей на найманців у державній скарбниці не було.

Великий гетьман Литовський Костянтин Острозький мав під рукою українські полки з Волині та Поділля. Проте рух уздовж кордону Білгородської орди не давав йому можливості кинути їх на московський фронт. Тільки ополчення київської землі разом із союзними кримськими татарами здійснило у 1513 – 1514 роках два походи на Сіверщину. Вже після падіння Смоленська і захоплення московським військом Мстиславля, Кричева і Дубровно шляхта почала збиратися на війну. Крім того, польський уряд погодився надати допомогу Литві.

360 Тонкощі тактики

 У серпні 1514-го року в Мінську польське і литовське війська об’єдналися під загальним керівництвом короля. Литовське військо було феодальним ополченням та мало проблеми з мобілізацією: більшість шляхти просто проігнорували наказ про мобілізацію.

Більшість шляхти ігнорували наказ про мобілізацію Литовське військо збиралося в "повітові корогви" - територіальні військові підрозділи. За іншим принципом будувалося польське військо. Хоча велику роль продовжувало грати дворянське ополчення, поляки набагато ширше застосовували найману піхоту, вербуючи найманців в Ливонії, Німеччині, Угорщині. Відмінною рисою найманих військ було масове застосування вогнепальної зброї.

Шляхетське ополчення складалося в основному з традиційної для Польщі рицарської кінноти, спорядженої в ранні максимилианівські обладунки і озброєної довгими списами і мечами.

За відомостями польського історика XVI ст. чисельність об'єднаних сил була близько 25000 - 26000 чоловік, у тому числі близько 15000 литовського посполитого ополчення, 3000 литовських господарських дворян, 5000 важкої польської кавалерії, 3000 важкої польської піхоти. З цього числа 4000 чоловік залишилося у Борисові під командуванням Польського короля і Великого князя Литовського Сигізмунда І. Також союзники 361мали кілька важких гармат.

Далі військо повів Костянтин Острозький. Гетьман Костянтин Острожський робив ставку на взаємодію усіх пологів військ на полі бою. Передбачалася спільна дія важкої і легкої кінноти, піхоти і польової артилерії. Рушаючи назустріч ворогу, він вирішив якнайшвидше дати генеральну битву. На це в полководця було кілька причин.

По-перше, князь розумів, що зібране військо довго вкупі не протримається: брак грошей та припасів міг уплинути на настрої шляхти та змусити її розійтися.

По-друге, потрібно було не дати супротивникові закріпитися в захоплених містах.

По-третє, на півдні знову могла виникнути загроза, і йому довелося б відправити туди частину полків, включаючи свою гвардію – волинців і подолян.

 Рухаючись на схід, гетьман подолав кілька заболочених річок, швидкими атаками розбив кілька московських загонів.

359

 

7-го вересня союзники досягли Дніпра в районі Орші. Московітське військо, очолене воєводою Іваном Челядніним, стояло на протилежному березі. Його чисельність (на думку польського дослідника М. Гембаровича, який наводить мінімальну оцінку) сягала 40 тис. кінноти. Слабкістю московітів була відсутність піхоти й артилерії. Крім того, московітське військо роздирала ворожнеча між воєводами. У його складі, крім «бойових» холопів були боярські діти з місць та поселень Московського царства: Новгорода, Пскова, Великих Лук, Костроми, Мурома, Боровська, Твері, Волока, Рославля, Вязьми, Переяславля, Коломни, Ярославля і Стародуба.

 Князь Острозький не став затримуватися на правому березі. Після ретельної розвідки ворожих позицій  у ніч на 8-го вересня литовська кіннота переправилася через Дніпро і прикрила наведення двох мостів для піхоти і польової артилерії. Частина кінноти перейшла Дніпро вплав.

З тилу у великого гетьмана литовського Костянтина Острожського була річка, правий фланг упирався у болотисту річку Крапивну. По переправі гетьман розділив кінноту на дві частини, а центр зміцнив піхотою. На лівому фланзі, на який і мала припасти, за тогочасним воєнним звичаєм, основна атака, стояли литовські полки. Цю групу князь очолив особисто. Праворуч нього стала польська кіннота, між двома крилами Острозький поставив частину піхоти. Позаду лівого крила стояла друга лінія війська, а фланг замикали три легкі кінні хоругви. Позаду правого крила теж стояла друга лінія на чолі з Янушем Свєрчевським. Його правий фланг був прикритий трьома хоругвами легкої кінноти. А вже за нею на самому краю поля бою було встановлено батарею. Артилерійська позиція була дібрана досить вдало: підходи прикриті важкодоступною місцевістю, а гармати замасковані кущами.

Московський воєвода вирішив не заважати підходу ворога. Можливо, він розраховував під час наступу використати фактично подвійну чисельну перевагу та скинути противника в річку і таким чином повністю його знищити. Нерішучість воєводи дала змогу Острозькому до початку активних дій не тільки переправити військо, а й вишикувати його в бойові порядки.

 Воєвода московітів поводився безтурботно: крім того, що дав можливість супротивникові вишикуватися за власною схемою, то ще й не провів розвідки. Тож наявність батареї залишилася для нього таємницею. Челяднін розташував свої полки за класичною схемою проведення атаки, без врахування особливостей місцевості.  Московський воєвода мав намір трьома концентрованими ударами розколоти литовсько-польське військо. Водночас Острозький сподівався за допомогою фронтального бою зупинити ворога й перетворити його чисельну перевагу на тисняву з людей і коней.

362Битва розпочалася 8-го вересня з атаки московітського полку Правої руки під командою князя Михайла Булгакова. Князь діяв за власною ініціативою, без узгодження з Челядиним, якого він рахував «вискочкою» з конюших. Він атакував лівий фланг польсько-литовського війська. Спочатку атака розвивалася успішно. В результаті атаки навіть було убито двоє представників знатних польсько-литовських пологів: Ян Зборовський і ясновельможний барон Слупецький. У контратаку пішла надвірна королівська корогва та польський загін. Після запеклої схватки московіти зупинились так і не дочекавшись підтримки центрального полку Челядина. Цим скористався Острозький і контратакував ворога всіма литовськими силами й частиною польських хоругв. Після жорстокого рукопашного бою правий фланг московського війська був розбитий і вдався до втечі. У цей час на лівому фланзі пішов в атаку полк Лівої руки. Але він був розбитий ще швидше. Та поляки не стали його переслідувати, а, навпаки, залишили важку кінноту на місці, а легкі хоругви почали імітували відступ у бік Дніпра. Челяднін вирішив, що супротивник тікає по-справжньому, й кинув в атаку частину Великого полку і залишки Лівого. Не знаючи про засідку, ці полки щільною масою вийшли на піших стрільців і гармати. Останнім не треба було навіть цілитися. Залп литовської артилерії став сигналом для загальної контратаки.

 Московіти зупинилися й змішалися. Коли ж кілька важких ядр поцілили в задні ряди, почалася паніка, що швидко охопила більшість московітського війська. Поразки флангів призвели до того, що Челяднін зі своїм полком залишився сам на сам проти всього литовсько-польського війська. Костянтин Острозький швидко організував скоординовану атаку з кількох боків. Битва була вирішена польськими панцерниками, які повторили свою атаку, але тепер ударили на головні сили противника. Частина відступаючих військ виявилася затиснутою на березі Кропивни, де і зазнала основних втрат. Після запеклого бою Великий полк було оточено й розбито.

За спогадами свідків битви під Оршею, намагаючись переправитися через річку, московіти тонули в ній в такій кількості, що змусили її вийти з берегів.

Сучасник так описував поле бою: "В цій втечі сталося побиття московітів. На полі були видні тіла, що зазнали вбивство, з кров'ю, що витекла на землю, що лежали без голів, рук або ніг, а у інших голова була розбита молотом або розітнута надвоє, у кого голий хребет, у кого випали кишки, у кого відсічене від тіла плече з рукою, у кого розбита мечем особа або рот, хто розрубаний від голова до пуп, в хто стирчить спис, хто стогне, хто випускає дух, хто роздавлений конями, хто завалений величезними кінськими тушами…"

Челяднін разом із десятьма воєводами потрапив у полон. Його військо втратило до 30 000 загиблими й близько 5 тис. полоненими. Причому більшість втрат припали на дворянство, яке становило кістяк феодального війська. Польські і литовські джерела поіменно називають 611 полонених з числа знатних воєвод, бояр і дітей боярських, захоплених під час битви. Доля інших тисяч полонених, які опинилися в приватних руках, в цих джерелах не освітлюється, але вказується, що облік цих полонених не вівся через велику їх кількість. Переважна більшість з них  була відпущена тільки в 1552 році. Челяднін помер в полоні в 1516 році, а князь Михайло Булгаков повернувся додому глибоким старим в 1552 році.

Битва закінчилася тактичною перемогою польсько-литовського війська, погромом московітської армії, проте стратегічне значення битви виявилося скромним. Мета польсько-литовського походу - повернення тільки що втраченого Смоленська - досягнута не була, і успіхи обмежилися лише зайняттям декількох малих пограничних фортець: Мстиславля, Кричева й Дубровно. Здавалося, шлях на Смоленськ був відкритий, однак сталося те, чого боявся князь Острозький. Більшість шляхти вже не хотіла воювати й почала збиратися додому.

А московський цар Василь ІІІ продовжив власну політику депортацій: мешканців Смоленщини відводили в московські області, а жителів ближніх до Москви областей переселяли в Смоленськ. Вже тоді це було державною політикою. Так Смоленськ став одним із «сакральних» місць російської імперії. 

«Ветерани.UA»

 

 

jooble