ГоловнаНовиниПам’яті бердичівського «кіборга» Олександра Пителя

Пам’яті бердичівського «кіборга» Олександра Пителя

209

В Україні вшановують пам’ять “кіборгів” – загиблих оборонців Донецького аеропорту. П’ять років тому за різними джерелами близько сотні військових і добровольців загинуло під час захисту стратегічно важливої споруди. Серед них і бердичівлянин Олександр Питель. У місті є меморіальна дошка на знак пам’яті солдата.  До неї і приходять ті,  хто пам’ятає Олександра і хоче принести квіти на знак шани Героя.

Педагоги і учні шостої школи, де той навчався, постійно проводять тут заходи пам’яті. Розповідають: їхнього випускника у серпні 2014-го року мобілізували до лав Збройних Сил України. Він служив в 90-му окремому аеромобільному батальйоні 95-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. З листопада 2014-го року перебував в АТО під позивним «Молот». Мама до дня загибелі про це не знала. До 32-го Дня народження її син не дожив 2 місяці.

20-го січня 2015-го року десантники 90-го окремого аеромобільного батальйону виїхали на трьох транспортерах МТ-ЛБ до нового терміналу Міжнародного аеропорту «Донецьк» для ротації особового складу та евакуації поранених. В умовах щільного туману та відсутності зв‘язку, який «глушили» ворожі збройні формування, транспортер, який йшов в голові колони та в середині якого перебував Олександр Питель, проїхав будівлю аеропорту. Так бійці потрапили під обстріл бойовиків, в якому бердичівлянин загинув.

«Він все казав, що в Житомирі. Дзвонила сама, казала, голос хочу почути, кажу, що щось стріляє, а він мені – це на полігоні заняття іде. 20-го числа загинув він, а 21-го ранком мені дзвонять з його мобілки. Я зраділа, але не почула відповіді, мовчали. Я перенабрала, спитали, чи це мій син, кажуть, знайшли його бушлат і військовий квиток. Питаю: як це, він же в Житомирі? Кажуть, який Житомир, він в аеропорту… Ми у розшук його подали. Він 4 дні лежав, його витягнули на показ у місто, знущалися над ним. Ми їздили в Донецьк у морг на впізнання. Зайшла, він один був в кімнаті у чорному мішку, покривалом накритий. З голови до ніг общупала його, сказали не чіпати рук і ніг, бо поломаний був весь. Йому в голову вистрелили сепаратисти», – розповідає Людмила Андріївна Питель, мама Героя.

2081-го лютого 2015-го року Олександра поховали у селі Хмелище Бердичівського району. А вже 20-го лютого на будинку, де він жив, відкрили меморіальну дошку. У червні того ж року прийняте рішення про перейменування вулиці та провулка 10-ї П‘ятирічки на вулицю Олександра Пителя. Його посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Однак ніщо із цього не загасить біль утрати сина для матері. Жінці зараз важко жити самій: старшого сина вона поховала у 33-річному віці. Той був Саші за батька, обоє допомагали їй по господарству усім. Зараз пані Людмилу підтримують племінниці.

«В дитинстві Саша ріс як звичайна дитина, завжди посміхався, ріс молодим і веселим хлопцем. Після школи поступив у Козятин на кухаря, мріяв ним стати. А коли почалась війна, не задумуючись пішов у 95-ту бригаду, після чого нікому нічого не говорив, казав, що на полігоні, а сам поїхав на схід. Перед Новим роком у 15-му році приїхав в госпіталь, отримав кульове поранення, лікувався. І от 17-го січня поїхав, а 20-го його не стало. Він для мене в серці завжди живий, він для мене не помер і завжди біля мене, для мене це саме найдорожче, що в мене було», – говорить Лариса Волинець, двоюрідна сестра Героя. Вдома на Олександра чекала вагітна дружина Юлія. Сина чоловік чекав, навіть обрав для нього ім’я Олег. Олежик народився через три місяці після загибелі батька.

ЮЛІЯ СІНЄЛЬНІКОВА © TIMES.ZT разом із «Ветерани.UA»

 

jooble