ГоловнаНовиниСпеціальні історичні дисципліни та їх роль у підвищенні стандартів освіти в Україні та в ідеологічних аспектах спротиву гібридній російській агресії проти України

Спеціальні історичні дисципліни та їх роль у підвищенні стандартів освіти в Україні та в ідеологічних аспектах спротиву гібридній російській агресії проти України

        3065 Україна з 2014 року взяла курс на відновлення власної̈ історичної̈ пам’яті, поширення серед всіх громадян знань про історію державотворення, національно - військових історичних традицій̆. Особливо цей процес посилився 2016, 2017 та набрав обертів 2018 і 2019  року. Почали ширитися окремі елементи української мілітарної̈ ідеології̈: символіка, однострій̆, свята. В продовження цих процесів відбулося затвердження Програми Відновлення національних воєнно-історичних традицій.

 Неабияким фактором, що впливає на позитивниий імідж армії̈ у суспільстві, окрім, звичайно ж, боєготовності, хоробрості, здатності захистити, є однострій, національний дух і неповторне національне обличчя війська: питомо національні символіка, емблематика, прапопорництво, знаки розрізнення, історичні традиції та церемоніали Збройних Сил України.

Лицарський кодекс індоєвропейської мілітарної традиції

 Головними критеріями оновлення однострою були принцип максимального дистанціювання від російських та радянських традицій, повернення до історичних елементів однострою українських збройних формувань періоду Національної революції 1917-1921 років та Перших визвольних змагань, а також створення однострою європейського типу, який гідно представлятиме Україну у колі армій країн європейського континенту та блоку НАТО. До 100-річчя відновлення Української державності й створення сучасного українського війська було ініційовано реформу почесних найменувань частин ЗСУ.

 Ці зміни здійснюються з урахуванням досвіду дерадянізації та декомунізації в арміях Польщі, країн Балтії та інших Запровадження нової системи почесних найменувань одразу було зорієнтоване на наголошення української міліарної традиції, закріплення у назвах військових частин імен видатних військових діячів та історичних назв українських формувань.

 3066Протягом 2017-2018 рр. за мужність і героїзм, виявлені в АТО/ООС, ціла низка військових частин отримали почесні найменування, що підкреслюють їх тісний органічний зв’язок з видатними особами та славними формуваннями української міліарної історії. На додачу до почесних назв частин «Нове військо» військовими ініційовано запровадження системи почесних стягів. Це мотиваційні прапори, які вручатимуться  усім частинам, що отримали почесні найменування. Ці прапори нестимуть на собі емблему  частини і будуть використовуватися значно частіше аніж бойовий прапор, використання якого істотно обмежено Статутом. Станом на тепер готова уся відповідна документація із запровадження 3067почесних стягів

 Заплановані також радикальні зміни у нагородній системи України.

Кодекс честі ордену "ЛИЦАР ДОБРОЇ ВОЛІ"

 Всі ці процеси необхідно підкріплювати масштабними історичними розвідками, постійним створенням нових україно центричних історичних сенсів, що широко впливатимуть на почуття й мотивацію українців, на військово - історичну та військово - патріотичну роботу як у сфері освіти, так і безпосередню роботу з підвищення знань військовослужбовців, що стоять на сторожі територіальної̈ цілісності та конституційного ладу в Україні.

Важливим елементом історичної̈ науки та освіти на теперішньому етапі, таким чином, стають спеціальні історичні дисципліни.

Сучасна історична наука складається з окремих розділів, спеціальних дисциплін та наук. Її органічними частинами є археологія, етнографія, джерелознавство, історіографія, історія інших наук. У зв'язку з дослідженням різноманітних історичних джерел склалася ціла група спеціальних історичних дисциплін: археографія, палеографія, дипломатика, хронологія, історична метрологія, геральдика та інші. Диференціація історичної̈ науки, вдосконалення засобів дослідження призводить до зростання ролі спеціальних історичних дисциплін, які зараз, без перебільшення, стають для неї фундаментальними.

Спеціальні історичні дисципліни — джерелознавчі галузі знань, що вивчають окремі типи історичних джерел та розробляють теоретико-методологічні засади їх зовнішньої̈ та внутрішньої̈ критики виникають як комплекс прикладних навичок роботи з документами.

 Приблизно в XVIIІ ст. відбувається становлення спеціальних історичних дисциплін як наук. У 1950-1960-х роках розпочалася нова хвиля розвитку спеціальних історичних дисциплін, що супроводжувалася формуванням більш ґрунтовної̈ теоретичної̈ бази та їх класифікацією.

 Нині спеціальні історичні дисципліни слугують з одного боку для розв'язання вузьких завдань — критичної оцінки джерела, а з іншого ставлять самостійні завдання у різноманітних ділянках історії (наприклад, генеалогія не лише прослідковує кровні зв'язки, а й дозволяє історикам говорити про зміни в соціальній стратифікації того чи іншого суспільства; палеографія не лише допомогає при читанні давнього документу, а й дає нам цінну інформацію про таку складову культури як письмо, що водночас дає нам змогу говорити про рівень розвитку культури того чи іншого народу, етносу тощо).

Єдиної̈ класифікації̈ спеціальних історичних дисциплін не існує. Останнім часом в Україні набула поширення класифікація, яка передбачає поділ спеціальних історичних дисциплін на ті, що вивчають особливі види джерела (сфрагістика — печатки, нумізматика — монети) та ті, що застосовують особливі методи при роботі з джерелами (палеографія, хронологія тощо).

Військове мистецтво давніх цивілізацій на території України: найдавніші воїни на теренах України

Кількість спеціальних історичних дисциплін  коливається від 50 до 80. Така ситуація зумовлена тим, що багато дослідників виділяють нові спеціальні історичні дисципліни із вже існуючих: епіграфіку з палеографії̈, медальєрику з нумізматики.

Більшість спеціальних історичних дисциплін — компоненти джерелознавства, яке свого часу з археографією та архівознавством зараховували до спеціальних історичних дисциплін. Наразі їх кваліфікують як спеціальні галузі історичної̈ науки.

Наразі перелік, не повний, складається з наступних історичних дисциплін:

Археографія — спеціальна галузь історичної науки (СГІН), що займається вивчення історії публікації історичних джерел та розробляє теорії та методику їх видання.

Археологія — самостійна історична наука, яка вивчає побут, матеріальну культуру людей минулих епох за археологічними знахідками (артефактами).

 Архівістика — наука про методи роботи з архівами (про історичні і сьогоднішні прийоми збирання, зберігання, опрацювання і опублікування).

 Архівознавство — спеціальна галузь історичної науки, яка вивчає історію розвитку архівної справи.

 Архонтологія — наукова дисципліна, яка вивчає історію посад у державних, міжнародних, політичних, релігійних та інших громадських структурах. Об'єктом вивчення є хронологія, послідовність змін посадовців, їхні біографії та інші дані.

 Бібліографія — наука про бібліографічні записи — замітки для каталогізації списку книг і джерел.

 Боністика — допоміжна історична дисципліна, що вивчає грошові паперові знаки, банкноти, цінні папери, векселі.

 Вексилологія — наука про стяги, прапори, хоругви та інші предмети історичної символіки.

Генеалогія — родознавство, допоміжна історична дисципліна, що вивчає: 1) історію родів; 2) родословну якоїсь людини. Генеалогія пов'язана з такими суміжними науками, як геральдика, дипломатика, євґеніка, історія та інші.

 Геральдика — наука, що вивчає герби, які належать особам, родам, корпораціям, самоврядним громадам, територіям.

 Дендрохронологія — порівняно нова наука, методи якої лежать на межі з біологією, археологією і її метеорологією. Ії̈ методи уможливлюють датування артефакту (археологічної знахідки) на основі підрахування кількості і товщини кілець деревини.

 Джерелознавство — це спеціальна галузь історичної науки, що вивчає історичні джерела, теорія і практика їх використання в історичних дослідженнях.

 Дипломатика — наука, яка досліджує документ з точки зору наукової критики, тобто визначає придатність знайдених документів до історичного дослідження. Вона покликана для викриття фальшивки, а також встановити юридичну процедуру при оформленні документів.

 Емблематика — спеціальна історична дисципліна, яка займається дослідженням емблем умовно-символічних зображень певних понять чи ідей, які виконані у графічній або пластичній формі, мають конкретний зміст і не потребують спеціального витлумачення.

Епіграфіка — наука про увічнення написів, скажімо на пам'ятниках, будинках, надгробках, меморіальних таблицях, а також на прапорах, хоругвах.

 Епістологія — наука, що вивчає типи і види особистих листів древнього світу і середніх віків.

 Етнографія —наука, об'єктом дослідження якої є народи, їхня культура і побут, походження, розселення, процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства.

 Історична бібліографія — наука про опубліковані джерела (манускрипти і передруки).

 Історична географія — наука, яка розглядає географічне середовище в історичній перспективі, або вказує на історичні зміни в даному регіоні, займається реконструкцією адміністративного поділу, природного середовища, культури, господарювання (економічна історія) i політики(політична історія) того чи іншого регіону.

 Історична демографія — наука про демографію населення, яка лічить популяцію людей в різних місцевостях і епохах.

 Історична картографія — наука, яка займається історичними картами і методами їх виробництва.

 Історія фольклору — вивчає процес виникнення, розвиток, побутування, функціонування, трансформацію (деформацію) жанрів усної народної творчості у різні історичні періоди на різних територіях.

 Історична хронологія — одна із допоміжних історичних дисциплін, наука про методи обліку часу, системи датування(види календарів).

 Кодикологія — допоміжна медієвістиці і палеографії наука, що вивчає рукописи, які записані в кодексах, грамотах і книгах ще до епохи друкарства.

 Криптографія — наука про розшифрування закодованих текстів, тісно пов'язана з дипломатикою, історією міжнародних відносин і дипломатією.

 Лексикологія — вивчає словниковий склад мови у різних аспектах: групування слів за їх значеннями (однозначність і багатозначність, пряме і переносне, конкретне і абстрактне, омоніми, пароніми), стилістична диференціація лексики сучасної української літературної мови (загальновживана, специфічно побутова, науково-термінологічна, офіційно-ділова, виробничо-професійна, емоційна тощо), склад лексики з погляду походжеіння (запозичена і власне українська), за часом утворення (застарілі слова і нові).

 Мовозна́вство (лінгві́стика) наука, що вивчає мову в усій складності її проявів; наука про мову взагалі й окремі мови світу як індивідуальних її представників.

 Неографія — розділ палеографії, який вивчає письмо після відкриття друку.

 Нумізматика — наука, що вивчає старовинні монети та медалі. Фундаментальна для економічної, політичної історії, відіграє важливу роль в археологічному датуванні.

 Онома́стика наука, розділ мовознавства про сукупність власних (у більш вузькому сенсі особистих) імен (онімів) об'єктів. Вивчає історію та закономірності їх виникнення, розвитку і функціонування, зміни, поширення і структури власних імен у мові і мовленні, в літературній і діалектній сферах.

 Палеографія — історико-філологічна дисципліна, об'єктом дослідження якої є історія письма, його еволюція (переважно на основі давніх пам'яток) та характерні особливості (графічні форми знаків і літер, пропорції та конфігурації їхніх складових частин; місце і частота вживання окр. літер; видів скорочень; шрифтів та ін.) на певних етапах розвитку, вивчення систем тайнопису (криптографії), особливостей оздоблення рукописів і написів (зокрема, орнаментів, мініатюр). Звичайно палеографія вивчає системи літочислення, а також предмети, пов'язані з письмом (матеріали, на які нанесено текст, зокрема пергамент, тканини, берест, папір і філіграні на ньому; знаряддя писання; барвники, зокрема чорнила, за допомогою яких написано чи оздоблено текст; форми оправ книжок тощо).

 Пам'яткозна́вство спеціальна наукова дисципліна, предметом якої є всебічне дослідження, охорона, збереження і популяризація пам'яток історії та культури як складової частини національної і всесвітньої культурної спадщини.

Папірологія — наука про рукописи, записані на папірусі.

Пресознавство — наука про часописи і періодичні видання.

Просопографія — наука, що досліджує особу.

Сфрагістика — наука про печатки і штемпелі. Тісно пов'язана з геральдикою.

Топоні́міка наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання і вимову.

 Фалеристика — наука про медалі, ордени та інші відзнаки.

 Фемінологія історична  — галузь історичних знань, що вивчає жінок в історії, їх місце та функції у суспільстві.

 Філігранологія — спеціальна історична дисципліна, що займається вивченням водяних знаків на давніх паперах.

 Уніформологія (військова) історична дисципліна, що вивчає історію виникнення і розвитку, а також характерні особливості службової та, в першу чергу, військової форми одягу.

Як бачимо, підсилення уваги до спеціальних історичних дисциплін здатне значно посилити конкретними знаннями та можливостями освітню та наукову спільноту України.

У сфері державного будівництва та обороноздатності така робота здатна створити нову якість фахівців, чиєю зброєю будуть точні знання у дуже важливих сферах, що на відміну від складних і подекуди абстрактних  загальних історичних відомостей̆, впливають на уявлення громадян України на власну історію в деталях та образах, створюють нову, підкріплену історичними знаннями та фактами картину історії̈ народу. Таким чином, вивчення спеціальних історичних дисциплін впливає і на майбутнє, закріплюючи в свідомості людей̆ сталі картини національного минулого та уявлень про майбутнє, що спирається на славне минуле.

Міжнародна фундація національно-патріотичного єднання і духовності «ЛИЦАР ДОБРОЇ ВОЛІ» разом із «Ветерани.UA»

 

jooble