ГоловнаКорисні матеріалиВійськові знанняМенше паперів, більше полігонів…

Менше паперів, більше полігонів…

452У ВДВ відмовилися від практики натаскування батальйонів і бригад на епізоди тактичних навчань.

Підготовка українських десантників (і не лише) за останні кілька років зазнала суттєвих позитивних змін. Звісно, найзначніші корективи внесла антитерористична операція й низка практичних висновків, породжених особливостями її перебігу. Про теперішній вишкіл крилатої піхоти — наша розмова із заступником командувача з бойової підготовки — начальником управління бойової підготовки Високомобільних десантних військ ЗС України полковником Володимиром Івановим.

            — До 2014 року бойова підготовка у ВДВ, як і в частинах інших видів військ, відбувалася дуже обмежено та переважно на папері. Бригадні навчання ставали надзвичайною подією. Через брак коштів зазвичай проводили хіба що навчання ротно-тактичного рівня. Обмеженість підрозділів у матеріально-технічних засобах далася взнаки на початковому етапі війни. Коли ворог захоплював Крим, тільки чотири наші батальйонно-тактичні групи і стільки ж розвідувальних рот змогли вирушити до півострова, щоб прикрити адміністративну межу з автономією, — пояснює Володимир Станіславович. — Відповідно до укомплектованості довелося спішно проводити мобілізацію. Готували людей згідно з існуючими на той час керівними документами. Звісно, бойового досвіду майже ні в кого не було, його добували в боях уже на Донбасі. Полігоном для багатьох стала АТО. Як безпосередній учасник подій, констатую: виконання завдань давалося важко. Доводилося на ходу ламати стереотипи, прищеплювати солдату розуміння: він на справжній війні, де вбивають, і водночас вселяти усвідомлення того, що теж щось може, якщо зброя — не просто залізо, а інструмент. Поступово бригади долали цей психологічний бар’єр. Уже всередині першого року російської агресії частини ВДВ діяли значно впевненіше.

            2015-го у ВДВ переглянули нормативи щодо бойової підготовки. Тієї зими саме прийшла четверта черга мобілізації, але її організували вже зовсім інакше. Полковник Іванов одверто зізнається: якби так гартували першу хвилю, як четверту-шосту, ситуація могла бути для нас значно сприятливішою. Система підготовки десантників стрімко здолала бар’єр обмежень мирного часу.

ЧИТАЙТЕ:  Артилерія ВДВ України вчетверо збільшила вогневі «м’язи»

450   — Ми змінили підходи до виучки, відмовившись від практики натаскування батальйонів і бригад на епізоди тактичних навчань. Увесь вишкіл проходить одразу в незнайомій місцевості, з ходу, — ділиться досвідом головний «бойовик» десантного війська. — Навесні 2015 року на «Широкому Лані» спершу провели навчання двох бригад удень і двох — уночі. Все вийшло непогано, і це вселило віру в наші сили. Поступово дійшли до того, що організували тренінг з однією бригадою послідовно на п’яти полігонах. Три з них для бійців були незнайомі. А крайній навчальний рейд 79-ї та 81-ї бригад відбувся водночас на чотирьох полігонах і трьох ділянках місцевості. Тепер я впевнений: ми на правильному шляху. І добре, що відмовилися від деяких документів, які регламентують бригадні навчання, як от, графік практичних дій. Він «утискав» командира бригади, батальйону ввідними, вказівками у часові параметри, рамки, заздалегідь визначені керівництвом. Командир часто сам рішення не приймав, а тільки слідував певній канві. Мало того, якщо в нього в процесі виникали відступи від плану, його обов’язково поправляли. Наочно це мало такий вигляд: завчасно було відомо, що о 10.00 відбудеться удар авіації. І саме тоді, бо її на той час замовили. А командир міг вийти на рубіж о 9.30, але півгодини чекав на появу літаків. Уже минуло два роки, як ми забули про таку практику. Тепер послідовність практичних дій розробляє комбриг, а керівник навчання оцінює його: як він виконує свій план і задум. Практика показує, що командир, якому делегують право на ініціативу, зазвичай не помиляється. Він сам вирішує, як формувати рівень готовності підрозділу, частини. Ця ініціатива допомагає в реальних бойових ситуаціях, бо офіцер привчається думати іще на полігонах, а не там, де вже не відіграєш назад.

451            Цього року ВДВ не провело жодних навчань, де б мішеневу обстановку робили по-старинці, коли вкопану фанерну ціль видно на полі ще до початку стрільб. Зараз їхнє місце займає радіокероване полігонне обладнання. Полковник Володимир Іванов пригадав епізод із перебування на військовій базі США у ФРН. Американські колеги, помітивши подив українців щодо рівня розвитку полігонної інфраструктури, сказали: «Не засмучуйтеся, ми це все піднімали 70 років, ще й досі будуємо. І теж припускалися помилок. Ви теж свої полігони розбудуєте як слід. Та й вибору у вас, схоже, іншого нема». Добре, коли є приклад, орієнтир, до чого прагнути. На натовських полігонах навіть є штатний підрозділ статистів, які грають роль противника, мирних мешканців, терористів тощо. Очільники цих підрозділів мають бонус у просуванні по службі, тому що мислять так, як міркує вірогідний противник.

            Українські ВДВ другий рік поспіль упроваджують у життя бойову систему підготовки БАРС. Може, це відбувається не так, як хотілося б, бо вона потребує кропіткої роботи й неабияких навичок інструкторів, але ця система допомагає в разі якісного оволодіння нею упевнено вести бій, пересуватися бойовищем і зберегти життя.

            У БАРСі 15–20% є фізпідготовкою, а решта — це елементи бойової підготовки, яку ми активно впроваджуємо після четвертої хвилі мобілізації. Бойовий тонус треба постійно підтримувати. Якось нам стало цікаво і ми зважили обладунки комбрига. Бронежилет, кілька рацій, боєприпаси, зброя, рюкзак з усяким необхідним добром. Вийшло, не повірите, — 68 кілограмів! Зрозуміло, цей офіцер не біжить у ланці, й, може, не всі ті речі вкрай потрібні, але він повинен нести мінімум 40 кілограмів. Тому навіть таке начальство має тримати себе в належній фізичний кондиції. Приміром, у Командуванні ВДВ щоранку проходить година фізичних занять. Не зважаючи на посади, їх ніхто не уникає. Командування виїздить на навчання в повному екіпіруванні. Бійці бачать, що генерали й полковники так само, як і вони, несуть свою ношу. Важко уявити, що краще цементує військо, як не подібна єдність!

449            Зауважимо, що Володимир Станіславович — фанатик фізпідготовки. Свого часу здобув кілька спортивних розрядів, підтримує пристойну фізичну форму й того ж вимагає від офіцерів. «Це не просто частина обов’язку військового, це вимога життя… Це допомагає вижити в бойовій обстановці», — доречно зазначає співрозмовник.

            Програму вишколу десантників удосконалюють з урахуванням бойового досвіду. Так, у курсі підготовки вже апробовано нововведення — виконання вправ стрільби зі стрілецької зброї з борту вертольота Мі-8 по наземних цілях.

Зауважимо, що житомирський навчальний центр ВДВ за рік готує понад 1000 військовослужбовців для десантних частин і підрозділів. Примітно, що серед його викладачів та інструкторів чимало людей із бойовим досвідом. Майже півсотня з них зазнали поранень та контузій у ході АТО, причому приблизно кожен другий має інвалідність. За ініціативи командувача Високомобільних десантних військ генерал-лейтенанта Михайла Забродського, їм дали можливість продовжити службу. Кращої реабілітаційної й соціалізаційної програми для них і не вигадаєш. 

 

Геннадій Карпюк     "Народна Армія"     «Ветерани.UA»