ГоловнаНовиниДержава-мачуха або Кому потрібні ветерани

Держава-мачуха або Кому потрібні ветерани

 

049Молодший лейтенант Дмитро Балабух вбив людину і тепер на нього чекає до 9 років ув’язнення та суспільний осуд. Але є кілька але

19 вересня у Деснянському районному суді відбудеться черговий етап розгляду справи танкіста 72-ої бригади Збройних сил Дмитра Балабухи. 10 лютого цього року молодший лейтенант Балабух серед білого дня на зупинці громадського транспорту ударом ножа в серце вбив киянина Руслана Юрченка. Смертельному удару передував «побутовий» (у розумінні цивільних) конфлікт. Виходячи з обставин справи, кухар Руслан Юрченко (який був одним із бійців клубу рукопашного спорту «Гермес») завадив (в тому ж числі методом фізичного тиску) діючому військовослужбовцю скористатися законними пільгами. У відповідь – смерть.

Розбиратися, хто правий, хто перший почав, чи була бійка та прояви «сепаратизму» – значить демонструвати обмежене розуміння проблеми. Молодший лейтенант Балабух 11 лютого 2018 року вбив людину. Та причино-наслідковий ланцюжок цього факту розпочинається задовго до того, як сформувалась черга на маршрутку.

Зимою 2015-го Діма Балабух приходить до легендарної 72-ки. Ті, хто зіштовхувались з танковим підрозділом цієї бригади та його командиром, переконані – там кожен герой. Хлопець пройшов через жорсткі танкові бої Гранітного, Старогнатівки, Новотроїцького. Керував танковим взводом.

Незадовго до жахливого інциденту легендарна 72-ка вийшла на ППД до Білої Церкви. Частина бійців отримала короткострокові відпустки за ротаційним принципом, а більшість пройшла злагодження на полігонах. Саме цей час на полігонах і є найбільшою психологічною загрозою для військовослужбовців: ступінь критичності мотивації падає, людину тотально захоплює депресія, проявляється посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Запитайте у волонтерів – скільки разів вони серед ночі мчали на полігон вислуховувати матюки своїх підопічних.

Будь-який військовий психолог вам з упевненістю скаже – на війні ПТСР не буває. Це, у будь-якому разі, відстрочена реакція. І у будь-якому разі вищий прояв стресового конфлікту. Він проявляється лише у незначної частини військовослужбовців (до 10%), які або зазнали надзвичайно сильного стресового розладу, або ж в принципі ніколи не проходили профілактики. Більшість учасників бойових дій і, що головне, волонтерів – так чи інакше мають ознаки травматичного стресу. Говорячи образною мовою – це ті ж самі 93%, які щонайменше двічі зазнали істотної зміни життєвих пріоритетів та світоглядних принципів. Перший раз, коли змінили робу комбайнера чи офісний костюм клерка на піксель ЗСУ. І другий раз, коли виходили із червоно-коричневих окопів умовної Світлодарки на освітлений, шумний і веселий Хрещатик. В обох випадках у свідомості цих людей «рвались шаблони». Саме тому ми говоримо про інститут «соціалізації» (або навіть «ресоціалізації»).

Державна установа “Інститут медицини праці Національної академії медичних наук України” створила Центр медико-психологічної реабілітації для постраждалих в зоні АТО 

У таких випадках мають працювати ефективні механізми психологічної адаптації. Але в силу суб’єктивних та об’єктивних причин вони не працюють. За таких умов навіть найбільш елементарний стресовий розлад може перерости у хронічний синдром. Як, власне, і сталося із Дмитром.

Початок дискусії щодо необхідності впровадження повноцінної, а головне – послідовної програми психологічної реабілітації військовослужбовців та ветеранів, був невдалим. Вирвану з контексту фразу Начальника клініки психіатрії Центрального військового шпиталю Олега Друзя про те, що понад 93% військовослужбовців не готові звертатись до психологів, було підхоплено і перекручено. Розпочався навіть флешмоб на цю тему. Та на моє глибоке переконання, саме ці хвилювання і є додатковим доказом того, що проблема існує та не вирішується.

Сьогодні учасників бойових дій 350 тисяч. Значна частина з них зазнали стресового розладу. Якась частина (кількість ми достеменно не знаємо) вражені глибшою формою ПТСР. Запровадження програми первинної психологічної реабілітації (так званий перший психологічний контакт) здатне мінімізувати цілком гіпотетичні глибші наслідки. Це банально вигідніше, ніж долати наслідки хронічної хвороби потім. Значна частина ветеранів сьогодні потребують звичайних регулярних «кухонних розмов» у форматі рівний-рівному. Це просто випити склянку кави з побратимом, обговорити типові для всіх ветеранів сімейні проблеми, отримати консультацію юриста, додаткові знання та інформацію про роботу чи відпочинок тощо. Це так званий формат «Дому ветерана», який широко впроваджений у країнах з великою кількістю військових та суспільною проблемою наслідків ПТСР.

На базі клініки професійних захворювань «Інститут медицини праці Національної Академії медичних наук України» працює Центр медико-психологічної реабілітації постраждалим в зоні АТО.

В Україні п’ятий рік триває війна. Але досі всі подібні ініціативи, спрямовані на психологічну адаптацію та реабілітацію ветеранів, реалізовуються виключно волонтерськими ветеранськими організаціями за допомоги меценатів. Держава займає позицію чи то страуса, чи то мачухи. І це тільки один бік медалі.

На Міжнародному волонтерському та ветеранському форумі «Там, де ми – там Україна» представники ветеранського руху з усієї України, а також іноземні ветерани, розставили крапки над «і» у всіх напрямках: від медичної реабілітації та психологічної адаптації до соціального захисту, працевлаштування, героїзації та вшанування пам’яті. Протягом кількох місяців над аналізом проблем соціалізації працював проектний офіс, укомплектований знову ж таки волонтерами та ветеранами. Зараз він завершує свою роботу і передає всі результати державі. Ще минулої весни було прийняте політичне рішення про створення Міністерства у справах ветеранів. Але жодних зрушень у цьому напрямку досі немає. Навіть кандидатура міністра (хоч і нібито погоджена з основними фракціями) так і не виносилась в зал для голосування. Які питання є більш значимими у державі, яка веде війну?

Оксана Гаврилюк, полковник запасу, Голова Правління БФ "Інформаційно-координаційний центр", організатор Міжнародного волонтерського та ветеранського форуму "Там, де ми – там Україна!" та «Ветерани.UA»