ГоловнаПозитивТрадиції України: Великий День на честь Христового Воскресіння

Традиції України: Великий День на честь Христового Воскресіння

 

342

Великдень, Пасха, Христове Воскресіння. Так називають свято, що відображає звершення найзаповітнішої мрії людства — подолання смерті. У словосполученні «Великий День» лунає відгомін міфів та вірувань давніх індусів, єгиптян, греків, римлян, слов'ян та інших народів, що втілювали ідею вічного життя в образах Вішну, Озіріса, Фенікса, бога Сонця... Людство відзначає цей день уже тисячі років. Тож дібрало чимало способів вшанування Воскреслого Христа, що сформувалися у традиції та звичаї.

            Великдень святкують у всьому світі. Назвати цей день рядовим святом було б неправильно, адже воно вважається культовою подією світової історії і головним днем у році для всіх православних християн. Кожен, хто шанує це свято, отримує надію на порятунок, адже воскрес Христос. Світле Воскресіння прийнято наповнювати добрими справами, чимало обрядів і традицій в Україні пов'язане з ним.

            У багатьох куточках нашої країни великодні традиції та обряди дотримуються практично в незмінному вигляді, такими, якими вони дійшли до нас з найдавніших часів.

            У кожного з нас свято Великдень асоціюється з хресним ходом зі свічками, червоними ризами церковнослужителів, радісним співом і взаємними привітаннями: «Христос воскрес!» — «Воістину воскрес!». До зовнішньої атрибутики свята можна віднести і улюблені з дитинства рум'яні паски з родзинками, розписні яйця — писанки.

334

            Однак основна символіка цього світлого свята все ж пов'язана з богослужінням. До неї відноситься:

• пасхальне нічне богослужіння, яке здійснюється з особливою урочистістю, адже саме Великдень вважається найважливішою подією церковного року;

• пасхальне привітання або христосування зі словами: «Христос воскрес!» — «Воістину воскрес!» і триразовим поцілунком в щоку;

• вогонь, який символізує Боже Світло, від якого всі віруючі можуть запалити лампадки і свічки і понести їх додому;

• пасхальна трапеза, яка настає після Великого посту, і відбувається зі свяченими пасками, писанками, які вважаються символом Воскресіння Христового, а також сирами та ковбасами;

• хресний хід, який відбувається опівночі перед Пасхою від православного храму і супроводжується гучними піснями, а закінчується ранковим богослужінням;

• великодні передзвони на честь Христового Воскресіння після семиденного мовчання.

            Сьогодні, коли країна продовжує боротися за право мати власну самобутність у двадцять першому столітті, багато людей вивчають свої корені, які допомагають їм зрозуміти, ким вони є сьогодні. Серед захисників української держави переконлива більшість із великою цікавістю зазирнула б у минулі часи козацтва. Щоб відчути тогочасне буття козацького воїнства варто поринути в "Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн".

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:  Про козаків. Праця де Боплана тривалий час була єдиним у Європі науковим джерелом з україністики.

            Дотримуючись обіцянки в попередніх публікаціях пропонуємо вашій увазі, як на мене, змістовну у сьогоднішньому вимірі працю тогочасного очевидця й «кореспондента», французького військового інженера й географа Гійома Левассер де Боплана (Guillaume Levasseur de Beauplan 1600— 1673 рр.), який близько двадцяти років свого життя провів в Україні. Праця де Боплана тривалий час була єдиним у Європі науковим джерелом з україністики.

335            «Перш, ніж завершити цю розповідь, скажу (Левассер де Боплан) дещо про церемонії, що відбуваються на Великдень. У Страсну Суботу вони (українці) йдуть до храму (який називають церквою) , аби взяти участь у церемонії, що там проводиться і полягає в тому, що у гріб кладуть образ (в оригіналі figurę. Йдеться про великодній обряд винесення плащаниці — полотнища із зображенням тіла Ісуса Христа після зняття його з хреста. У Велику П'ятницю (а не в суботу, як твердить Боплан) плащаницю урочисто виносять з вівтаря на середину храму для поклоніння віруючих, де вона залишається до пасхальної півночі, після чого повертається у вівтар.) нашого Господа, а потім з великими урочистостями виймають звідти.

            Після того, як цю виставу, або церемонію закінчено, усі, як чоловіки й жінки, так і хлопці та дівчата, опускаються навколішки перед єпископом (якого тут називають владикою [wladik]) і подають йому яйця, пофарбовані у червоний або жовтий колір, промовляючи так: «Христос воскрес» [Christos vos Christ]. Єпископ, приймаючи яйце, відповідає: «Воїстину воскрес» [Oystinos vos Christos] і при цьому цілується з жінками і дівчатами. Таким чином, єпископ менш, як за дві години, збирає 5 або 6 тис. яєць і має приємність цілувати найвродливіших жінок і дівчат, які є в церкві. Правда, йому певною мірою було б незручно, та й неприємно цілувати старих жінок, але він спритно і швидко розрізняє їх: коли бачить обличчя, яке йому не подобається, простягає для поцілунку лише руку (Христосування, описане Бопланом у грайливому тоні, насправді уособлює в православній церкві основний ідеологічний зміст Великодня — ідею всепрощення і християнського братерства. Трактовка цього епізоду поруч з вільнодумною інтерпретацією причин збереженості мощей у Києво-Печерському монастирі, а також з інтонаціями очевидного нерозуміння суті обряду винесення плащаниці (див. попередню прим.) дозволяють припускати, що Боплан міг бути атеїстом або, принаймні, людиною цілком байдужою до питань віри. Таким чином, зникає підстава звинувачувати його у зверхньому ставленні до православних церковних обрядів).

336            Так, як я оце розповів, робив у Києві митрополит, що зветься Могила [Moquilla], який є главою усіх єпископів (Могила — Петро Симеонович Могила (1596-1647), видатний церковний і освітній діяч України, архімандрит Києво-Печерського монастиря (з 1627) київський і галицький митрополит (з 1632), засновник Київської академії'(1632) названої на його честь Києво-Могилянською; один з найкрупніших церковних магнатів. Очолював антиунїатський і антикатолицькии рух на Україні в період гострої боротьби за утвердження прав православної церкви); так само робить і наибідніший парафіяльний священик, якого вони називають «господин» [dospodé].

            Протягом [наступного] тижня не варто зовсім ходити по вулицях, не маючи запасу фарбованих яєць, щоб роздавати їх усім знайомим, кого зустрінеш, промовляючи до них ті самі слова, які говорять до владики або господина. Тоді знайомий або знайома відповідають так само, як вище, обнімаються і цілуються, а той чи та, кого привітали, повинен при цьому дати своє яйце, повторивши ту ж церемонію.

            Чоловіки у великодній понеділок мають іншу розвагу. Вранці вони гуртом рушають до замку, щоб побачити свого пана, який ласкаво чекає на них. Низько вклонившись, кожен підходить до нього і подає курчат або якусь іншу птицю (ідилічна картина «обдаровування» панів підданими, описана Бопланом, є насправді сплатою однієї з найархаїчніших натуральних податей домашньою птицею на користь пана-землевласника. «Пташина данина» сплачувалася курми і гусьми двічі на рік: на Різдво і на Великдень, що широко засвідчено в інвентарях — описах маєтків з перерахуванням селян та їх податків і повинностей на користь власника (пор., наприклад, інвентарі 1631 р. сіл Радомишля, Шпакова і Богурина на Волині зі згадками про сплату каплунів, гусей, курей різдвяних і великодніх).

337            З вдячності за ці дарунки пан частує своїх підданих горілкою. Для цього вибивають дно у бочки і ставлять її посеред двору. Селяни оточують її, стаючи в коло, далі підходить пан з великим черпаком і, наповнивши його горілкою, п'є до найстаршого в гурті. Потім передає черпак тому, до кого пив. Так вони усі п'ють один за одним, а далі починають наново, аж доки в бочці нічого не лишиться. Якщо бочка спорожніє до настання вечора (що трапляється досить часто), пан наказує викотити ще одну повну замість порожньої, оскільки повинен частувати їх аж до заходу сонця, якщо селяни ще можуть триматися на ногах. Бо після заходу сонця дають знак розходитися, і ті, хто почувається добре, повертаються до своїх домівок. Якщо ж ні, то лягають на вулиці і сплять, доки не прокинуться, хіба що жінка чи діти змилосердяться над ним, покладуть його на носилки і занесуть додому. А ті, хто надто багато випив, лишаються на подвір'ї замку, доки не проспляться.

            Вид цих нещасних п'яниць, які не з'їли жодного шматка хліба і валяються у своїх нечистотах, наче свині, відразливий. Я бачив одного такого бідолаху, якого [наче] мертвого везли на візочку, хоча була ще тільки друга година пополудні. Такі ось дивні звичаї, які, на жаль, гублять людей. А наскільки грубим є прислів'я, котре у них завжди на язиці: якщо не тямиш пити горілку, пий саму воду.

            Ці люди насилу засинають після звичайного обіду, але коли п'яні, то сплять таким глибоким сном, що вранці нічого не пригадують з минулого дня. Сп'яніння настільки відбирає у них розум, що зберігають людську подобу хіба зовні. При такій нагоді той, хто має намір добитися чогось від них у подарунок, вдає, ніби п'є разом з ними, а коли побачить, що ті добре розвеселилися від випитого (оскільки в такому стані вони дуже щедрі), то просить від них те, чого хоче, і відразу ж одержує згоду. А відтак забирає уподобану річ з собою. Вранці вони дуже дивуються, нічого не пам'ятаючи і не знаходячи того, що віддали учора, їх охоплює сум і розкаяння у своєму марнотратстві, однак втішаються тим, що подібним же способом обмануть когось іншого, відшкодовуючи свою втрату.

            Ознайомтесь ще з однією розвагою, яка відбувається рано-вранці у великодній понеділок. Хлопці групами ходять по вулицях, ловлять усіх зустрічних дівчат і ведуть до цямрини колодязя, де обливають їх, виливши п'ять-шість відер води на голову, щоб ті стали зовсім мокрими. Така забава дозволяється лише до полудня. 

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:  Традиції України: як дівчата залицялися до парубків

            На другий день, у вівторок, настає черга за дівчатами, які роблять те саме, але більш лукаво. Кілька дівчат ховається у якійсь хаті, кожна з глеком, повним води. Тим часом на сторожі ставлять довірену дівчинку, яка умовним вигуком попереджає їх, коли бачить хлопця. Цієї ж миті усі дівчата вибігають на вулицю і з голосним криком хапають хлопця. Почувши їх, усі сусідські дівчата біжать на допомогу, і доки дві або три найсильніші тримають його, решта ллє воду з усіх глечиків йому за комір. І не дадуть утекти доти, доки не викупають як слід. Ось так проводять великодні дні хлопці й дівчата (взаємне обливання водою на великодній тиждень як молодіжна забава існувала до початку, а в деяких районах України і до середини XX ст.).»

338

            Народні гуляння в Україні традиційно стартували пасхальним вечером. Улюбленими розвагами на Великдень, які в деяких регіонах країни тривають до двох тижнів супроводжувалися так званими христосуваням — привітаннями з розбиванням писанок і триразовими поцілунками. Це традиційна пасхальна спадщина, яка прийшла з давньо-церковної традиції.

            Під передзвін церковних дзвонів та спів пасхальних пісень освячуються паски, писанки та все принесене в прикрашених кошиках і кухлях. Люди христосуються і поспішають додому — до сім'ї, родини, особливо якщо вдома з нетерпінням чекають свяченого старенькі й хворі, найменші... І ось всі умиваються свяченою водою, в яку опущено писанку та хрестик, а лише тоді до святкового сніданку, щоб розговітися яйцем і паскою.

Великодній тиждень — Світлий тиждень. А закінчується він Провідною неділею, або Антипасхою. Це день відвідин померлих. Мало не всі родичі тих, хто відійшов у вічність, збираються на цвинтарі, щоб згадати рідних і сповістити радість воскресіння: «...Христос воскресе із мертвих і смертію смерть поправ!».

            Сергій Гапчук

Джерело.     «Ветерани.UA»