ГоловнаРух ветеранівДопомога побратимамТінь незримої загрози: самогубства після АТО (Відео+)

Тінь незримої загрози: самогубства після АТО (Відео+)

662Віджимання від підлоги у флешмобі 22PushUpChallenge мав привернути увагу суспільства до проблеми самогубств ветеранів бойових дій та проблем, які призводять до такого крайнього кроку. Передусім – посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та розладів адаптації після повернення з війни у «цивільне», мирне життя.

            «Те, що привернули увагу до проблеми – це прекрасно, хоча виглядало це більше як піар посадовців. Віджалися й забули. А найбільші проблеми почнуться через 5-10 років, коли психологічні травми у ветеранів почнуть проявлятися найсильніше. Тож для справжнього результату потрібно створити адекватні центри соціально-психологічної підтримки», – пояснив в публікації на порталі інтернет-ресурсу «Новинарня» психолог, тренер всеукраїнського громадського об’єднання «Побратими» Андрій Козінчук.

ЧИТАЙТЕ:  Чи здатна Україна подивитися за обрій гібридної війни?

648     ВІДЕО       На відміну від США, в Україні немає не лише обліку ветеранів із психологічними проблемами, а й навіть конкретної статистики самогубств серед учасників бойових дій.

            Єдині відомства, яке може назвати в цьому сенсі бодай якусь чітку цифру, – Міністерство оборони та військова прокуратура. Проте й у цьому випадку йдеться лише про чинних військовослужбовців Збройних сил.

            Як повідомляв у червні 2016 року головний військовий прокурор Анатолій Матіос, за перші два роки проведення АТО на Сході України наклали на себе руки 259 бійців ЗСУ.

            А на початку 2017-го в Міноборони поділилися статистикою конкретно за 2016 рік. В офіційній відповіді МОУ на запит журналіста Олексія Братущака, яку він оприлюднив на своїй сторінці у «Фейсбуці», зазначалося, що станом на 23.12.2016 самогубства скоїли 63 військовослужбовці.

            Поточну статистику МОУ надавати відмовилося, а Генштаб – взагалі засекретив, зазначивши у відповіді на наш запит, що «інформація щодо самогубств серед особового складу Збройних сил України відноситься до відомостей про морально-психологічний стан особового складу військових формувань (…), які дають змогу встановити їх боєздатність, ступінь секретності  – “Цілком таємно”, строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці (у роках) – 10 років».

         А головне – як з’ясувалося, жодне відомство в Україні не веде статистики суїцидів серед ветеранів АТО – найбільш проблемної в цьому сенсі групи учасників бойових дій.

    «Досвід зарубіжних країн підтверджує, що відсоток самогубств серед демобілізованих завжди значно більший, ніж у діючій армії. Адже в діючій армії допомагає згуртованість колективу. А після демобілізації людина часто або розчаровується в цивільному житті, або її не сприймають навколишні, або роботу не може знайти – тобто значно більше підстав до відчаю, який призводить до такого крайнього кроку», – розповіла в коментарі кризовий психолог, представниця Асоціації фахівців медико-психологічного забезпечення сил безпеки та оборони Наталя Степук.

ЧИТАЙТЕ:  Стрес він з нами постійно…

            «Та хоча ми прекрасно знаємо, що в мирному житті суїцидів значно більше, порахувати їх немає можливості, бо ніхто таких підрахунків не веде», – визнала експерт.

            Із запитом про те, скільки колишніх учасників АТО було серед самогубців у 2014-2017 роках, ми звернулися до кожного відомства, що бодай теоретично могло б відповідати за таку статистику.

            У Державній службі у справах ветеранів та учасників АТО заявили: «Нічим не передбачено, що ми маємо вести таку статистику. Ми тільки реалізуємо державну політику в сфері соціального захисту…»

            Поліція – теж ні. Там запит відправили «за належністю» до Генпрокуратури.

            Проте й від ГПУ потрібної інформації отримати не вдалося. «…Оскільки самогубство або спроба його вчинення не утворюють складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, такі дані у звітності не виокремлюються», – повідомили листом із Генпрокуратури.

            Відповідь із МОЗ була передбачуваною: «Статистичною звітністю не передбачено збір даної інформації».

660    Фото: психологи Олена Нагорна і Наталя Степук

            «Статистики самогубств серед колишніх комбатантів в Україні справді не ведеться. Бо фактично незрозуміло, кому і як її вести. І як на «гражданці» визначити, в якій іпостасі людина після війни накладає на себе руки», – зазначила в свою чергу військовий психолог Олена Нагорна.

            Хоча ще два роки тому громадські активісти, котрі працюють з ветеранами в царині психологічної підтримки, ретранслювали неофіційну звістку: нібито на державному рівні є рішення, щоб в анкету, яку заповнює слідчий при виклику на самогубство, внесли додатковий пункт, чи був загиблий в АТО.

            Як виявилось, не так сталося.

Хто у зоні ризику

            Хай там як, упередити нові суїциди колишніх комбатантів значно важливіше, ніж порахувати вже скоєні.

            За словами психологів, в особливій зоні ризику як потенційні самогубці перебувають передусім люди соціально незахищені, ті, хто має значні соціально-побутові проблеми (наприклад, узяв великий кредит і не має можливості його віддати) або серйозні неприємності зі здоров’ям.

            «Також причина самогубств – алкоголізація. В Україні це проблема національного рівня, і мова не тільки про військових», – каже в коментарі психолог Тетяна Руденко, засновниця ГО «Психологічна підтримка та реабілітація “Вільний вибір”».

         У тих, хто зловживає алкоголем чи наркотиками, психіка нестабільна, а під впливом алкоголю особливо гострою стає образа на весь навколишній світ, який «не оцінив, не шанує».

         Та чи не найбільше суїцидів скоюють ветерани, в яких виникають сімейні негаразди.

            «У нас іще не створено культури ветерана, героя, адже війна сталася раптово. Якщо говорити про чоловіків, то немає розуміння, що він додому повернувся як герой, ветеран. І більшість жінок вважає: ти відслужив в армії, повернувся – значить будь таким самим, як до війни! А він таким уже не може бути», – каже кризовий психолог Наталя Степук.

            За її словами, остання хвиля демобілізації вирізняється особливо великою кількістю розлучень – після учасники бойових дій повертаються з війни інакшими, і не можуть знайти спільної мови з близькими людьми, які не можуть прийняти в них ці зміни.

            Часто кілька проблем навалюються на людину одночасно. У Дніпрі 43-річний ветеран АТО прийшов уранці в кафе випити кави. Поскаржився бармену й відвідувачам на те, що дружина його покинула, а бізнес – рибальський магазин – відібрали. А потім вийшов у передпокій кав’ярні й підірвав себе гранатою Ф-1…(??!!!)

            Але психологи недарма наголошують на тому, що кожен випадок – унікальний, тому міряти всіх ветеранів одною міркою недоцільно. Інколи передбачити, що саме стане для людини останньою краплею, не зуміє навіть фахівець. Тому чи не найбільша відповідальність лягає на родину ветерана: якщо вчасно помітити небезпеку, найстрашнішого можна уникнути.

            Скажімо, боєць 72-ї окремої механізований бригади Олександр Філіпчук після повернення з АТО нібито поводився як звичайно – жартував із друзями, розважався. А потім повісився на дверній ручці.

            «Його знайшла сестра, яка не змогла додзвонитися. Він підготувався до самогубства — порвав документи на землю, які в той день отримав. Видалився із соцмереж та вимкнув телефони», – розповіла «Газеті по-українськи» волонтер Марина Борозенець.

Олександра списали за станом здоров’я. «Це, певно, і стало останньою краплею. Він говорив товаришам, що ось повернувся, і тепер нікому не потрібен», – припустила знайома.

«Мамо, я тут нікому не потрібен, я хочу назад!»

            «Він мені постійно казав: мамо, я тут нікому не потрібен, я хочу назад до хлопців. Синочку, кажу, як же не потрібен – ми тебе всі любимо, ми тебе так чекали! А потім раз каже: якби ти знала, що я там робив, ти б мене прокляла. Побійся Бога, кажу, ти ж моє дитя, ти для мене найдорожчий! Що б ти там не зробив, це ж війна, на війні завжди непросто… Я вже чого тільки не передумала – чи дитину яку він там убив, чи що… Але я б усе простила!» – у розмові з журналістами Марія Степанівна (ім’я змінено на прохання жінки) досі не може стримати сліз. Хоча з того дня, коли її син скоїв самогубство, минуло вже більше року.

659            «Я бачила, що він мучиться. Але ніколи б не подумала, що піде на таке…» – Марія Степанівна зізнається, що відчуває провину – «не вберегла сина».

         Що стало причиною?

            «Коли боєць бачить втрати серед цивільного населення – це один із найбільших стресогенних факторів. А вони бачать дуже багато втрат серед цивільних. За статистикою, у війні цивільних гине втричі більше, ніж військових, і ми йдемо чітко за цією статистикою», – каже психолог Нагорна.

            Не менш руйнівним для психіки може бути, наприклад, випадкове вбивство «свого» – ситуації втрат під час «дружнього вогню» на війні теж не рідкість.

            «Суспільство делегує воїну вбивати, при цьому залишаючись білим і пухнастим. Дуже добре, коли за тебе хтось робить погані речі, а ти весь у білому», – зауважує психолог.

Запобігання за натовським стандартом

         Прагнучи зробити «брудну роботу» чужими руками, держава, яка відправляє бійців на війну, має подбати про їхнє здоров’я, в тому числі психологічне, та вирішення соціальних негараздів.

ЧИТАЙТЕ:  Берегометські лісівники продовжують свою потрібну місію щодо реабілітації воїнів АТО та відпочинку їхніх родин

            На жаль, з програмами психологічної реабілітації на державному рівні поки що виникає чимало питань. Щоправда, певні зрушення є. Скажімо, на урядовому рівні обговорюється план створення «гарячої кризової лінії», на яку зможуть телефонувати й отримувати психологічну допомогу, в тому числі, й ветерани АТО.

А от щодо попередження суїцидів у Збройних силах, серед військових регулярної армії, робота ведеться вже зараз.

661    Фото з ФБ Наталя Степук (праворуч) у солдатській їдальні.

            «У програму підготовки бойового складу входить один із натовських стандартів (він узгоджений із усіма нашими відповідними органами) – профілактика суїциду серед особового складу. Ми проводимо тренінги, навчаємо кожного командира – починаючи від сержанта до полковника – щоб він, працюючи з особовим складом, міг виявити суїцидальні тенденції, для того щоб зменшити ризик суїциду», – розповідає Наталя Степук.

Адже психологів в армії не так багато, щоб приділити увагу кожному бійцю. А командир, особливо нижньої ланки, постійно працює безпосередньо з особовим складом.

            «Щоб попередити самогубство у війську й після служби, треба вибудовувати адекватну систему психологічної підтримки населення і військових. Це має бути нормальний відбір до військкомату. У нас часто брали тих, кому воювати просто не можна. Намагаються виконати план набору в армію, а за наслідки ніхто не відповідає», – наголошує Тетяна Руденко.

            Таким чином на контракт, скажімо, може потрапити людина, в якої є схильність до самогубства через дитячу травму (наприклад, хлопчик бачив, як наклав на себе руки хтось із батьків). Хоча якби на рівні військкоматів був адекватний психологічний відбір, такого б не сталося.

         ПОРАДИ ПСИХОЛОГІВ

Як близьким зрозуміти, що ветеран схильний до суїциду, і як поводитися в такій ситуації?

  • ·         Уважно поставтеся до будь-яких змін у характері й поведінці ветерана. Наприклад, він був весельчаком, балагуром, а потім різко став дуже спокійним, стриманим. Або навпаки – був спокійним і виваженим, а після повернення з війни став жартівником чи бунтарем.
  • ·         Підозру мають викликати фрази на кшталт «Що мені втрачати?», «Без мене всім буде краще», «Я невдаха, всім вам тільки заважаю…»
  • ·         Сигнал небезпеки – надмірне зловживання алкоголем й тим паче наркотичними чи психотропними речовинами.
  • ·         Про намір здійснити самогубство може свідчити те, що людина починає роздаровувати свої речі, прагне всіх нагодувати, напоїти, з’їздити на могили до всіх побратимів.
  • ·         Різко починає наводити лад у документах, фінансових справах, хоча досі ніколи цим особливо не переймалася.
  • ·         Ветеран прагне усамітнення, намагається від усіх «заховатися», щоб його не чіпали, а коли ви намагаєтеся з ним поговорити, то починає психувати й вимагати «залишити його в спокої»? Часто кудись зникає, не кажучи нікому, куди й навіщо пішов, або «ходить, як неприкаяний»? Це також підстави для хвилювання. 

ЧИТАЙТЕ:  Кудлатий друг героя. Як собаки реабілітують ветеранів АТО (фото)

Що робити близьким ситуації, коли є підозра суїцидальних намірів?

  • ·         У жодному разі не залишайте ветерана наодинці з його «проблемним настроєм». Якщо з якихось причин не можете прямо запитати, що відбувається, або він уникає таких запитань – зверніться до спеціалістів.
  • ·         Можна піти до психолога, до священика – все залежить від поглядів на життя або навіть області.
  • ·         На Західній Україні, скажімо, часто ходять на сповідь – це також дуже полегшує душу і є цією самою можливістю виговоритися.
  • ·         Можна походити до невропатолога. Наприклад, коли після контузії часто болить голова, особливо весною і восени. Не треба цього соромитися – піти до лікаря. Навіть до психіатра, щоб призначив курс лікування, заспокійливі чи снодійне. Бо після бойових дій часто трапляються розлади сну.
  • ·         Психологи є при соціальних центрах або при центрах допомоги ветеранам АТО.
  • ·         Головне – треба постійно розмовляти з рідною людиною. Не звинувачувати, не дорікати – просто говорити. Щоб ветеран зміг «виговорити» свій біль, який носить усередині.
  • ·         Будьте терплячими, хоч як це інколи важко. Емоції у ветерана дуже сильні, рідним часто важко їх сприймати. Якщо він агресивний або навпаки, байдужий – не варто думати категоріями «він мене не любить». Просто намагайтеся зрозуміти його стан і бути поруч.
  • ·         Близьким у цій складній ситуації важливо не зламатися самим, не стати залежними від його станів і перепадів настрою, не почати надмірно жаліти, щоб не розвивати у ветерана інфантильність. Треба продовжувати жити своїм життям, показувати, що життя триває, і залучати учасника бойових дій до чогось позитивного і нового.
  • ·         Члени сім’ї ветерана мають звертати увагу на власний психологічний стан. Бо інколи трапляється й таке, що боєць уже адаптувався й повернувся до мирного життя фізично та морально, а його мама чи дружина продовжує жити в тривозі. У такому разі слід звернутися по допомогу до організацій, які пропонують психологічну підтримку родинам військових. 

Причини самогубств

647    ВІДЕО        Психологічним станом українських військових (як до так і після війни) стежить управління психологічного забезпечення ЗСУ. За даними спеціалістів управління, приблизно кожен десятий випадок загибелі військовослужбовця в районі конфлікту – самогубство. Потреба змін оточуючого середовища, власної поведінки, а також потреба відпочинку — це те, що спричиняє думки про суїцид, йдеться в публікації на порталі інтернет-ресурсу "Нromadske.ua".

            На думку заступника начальника управління психологічного забезпечення Збройних сил України Едуарда Литвиненка, публічні відтискання — це намагання спортом відволікти ветеранів та тих, хто брав участь у бойових діях від проблеми вживання алкоголю та наркотиків, залучивши їх до здорового способу життя.

            За словами Едуарда Литвиненка, у 80% випадків самогубств головною проблемою є розлади в родині військового – сімейні проблеми.

            "Або дружина залишається один на один із вирішенням соціальних проблем, вона їх самостійно не може вирішити. Або виникає ситуація, коли хворіють близькі родичі військовослужбовця, проблеми надання медичної допомоги. Інший варіант – коли військовослужбовці для того, щоб допомогти близьким, беруть величезні кредити, а сподівання на швидке фінансове збагачення або вирішення фінансових проблем не відбувається, і тому людина закінчує життя самогубством".

652    Зараз, розповідає Литвиненко, почалися поодинокі випадки самогубств серед військових через передчуття небезпеки перебування на війні. Людина думає, що може отримати поранення, загинути, їй морально важко подолати такі думки. Якщо людина ще не була на війні, — вона не готова психологічно. Це і стає причиною самогубства.

Як правило, самі військові не просять про допомогу, тому в таких ситуаціях важлива фахова майстерність психолога, який має помітити, поговорити, допомогти:

            "Найбільш просте та надійне – гарячий чай, в якому багато цукру, і нормальна тепла бесіда. Причому не рекомендується питати: «Що з тобою відбувається? Як ти себе почуваєш?». Переважно ми кажемо про майбутнє. Що ти будеш робити потім, коли повернешся, які твої мрії. Військовослужбовцю, який захищає батьківщину, потрібні лише дві речі: щоб суспільство визнало його як героя, щоб після його повернення суспільство було готове змінитись на краще, а він в цьому суспільстві міг би знайти себе і реалізуватися".

Як розпізнати, що військовому потрібна психологічна допомога?

            Заступник начальника психологічного забезпечення Збройних сил пояснює, як зрозуміти, що з бійцем відбувається щось не те, навіть якщо він сам не хоче ділитися власними проблемами та переживаннями зі співслужбовцями чи психологами і закривається в собі.

            Змінюється поведінка людини. Змінюється також мова, ставлення до оточуючих, до справи, якою займається. Залежно від ступеню впливу негативної ситуації людина замикається у собі (це називається «ефект окопу»), усамітнюється.

            Інший прояв психологічних проблем – гебоїдна поведінка. Це дитяча поведінка, коли людина за зовнішніми ознаками стає розкованою, не стежить за наслідками своїх дій. Така поведінка є небезпечною як для самої людини, так і для оточення.

            Є  категорія військовослужбовців, яких військові психологи  називають «надломлені», є ще більша категорія – «зламані», на яких негативні фактори війни впливають так, що їх необхідно відправляти до клінічних закладів для надання психолого-медичної допомоги.

Як допомагають українським військовим

            У спеціалізованому управлінні ЗСУ працюють за трьома напрямками. Перший – перевірка психологічного здоров’я військових ще на стадії відбору до складу Збройних сил України, пояснює Едуард Литвиненко:

            "Ми намагаємось не брати до ЗСУ людей, які мали схильність до наркотичних речовин або алкоголізму, або засуджених, з кримінальним минулим, або тих, кого за своїми військово-професійними чи морально-психологічними якостями не можуть якісно виконувати завдання за призначенням".

            Другий напрямок – це психологічна підготовка військовослужбовців до виконання завдань. За останніми соціологічними дослідженнями управління морально-психологічного забезпечення – майже 75% особового складу Збройних сил вважають себе психологічно готовими до виконання завдань у зоні бойових дій.

651    "За останні два роки дуже змінився ступінь довіри до командирів. Майже 82% беззаперечно довіряють своїм командирам підрозділів. І я вважаю, що ця цифра буде доречною – більше 75% особового складу кажуть про зміни на краще у забезпеченні озброєнням і військовою технікою".

            Третій напрямок роботи управління морально-психологічного забезпечення – безпосередньо психологічна реабілітація. Психологи управління, хоча вони не медики і не клінічні психологи, забезпечують первинну реабілітацію на рівні підрозділу, взводу. Навіть на позиціях під час виконання бойових завдань.

            "В кожному батальйоні є офіцер-психолог, фахово підготовлений і здатний надати першу психологічну допомогу. Також ми навчаємо військовослужбовців, особливо звертаємо увагу на сержантсько-старшинський склад, розпізнавати ознаки негативного впливу факторів сучасного бою. І самодопомога, а також допомога один одному" пояснює Едуард Литвиненко.

Ті ж, хто повернулися з війни мають змогу пройти повноцінну реабілітацію в спеціалізованих закладах:

650    "У нас є домовленості з більш, ніж десятком цивільних реабілітаційних центрів, санаторіями, які надають допомогу військовослужбовцям. Вони мають можливість протягом 14 днів пройти безкоштовну медико-психологічну реабілітацію, зокрема разом з родиною, з дружиною" розповідає Едуард Литвиненко.

ЧИТАЙТЕ:  Як використати гарантоване державою право на безоплатне санаторно-курортне лікування 

Медико-психологічну реабілітацію або санаторне лікування, яке їй передує, пройшли вже більше 20 тисяч ветеранів бойових дій на Донбасі. Зараз на реабілітації — понад 3 тисячі осіб.

Джерело.     «Ветерани.UA»