ГоловнаРух ветеранівПатріотичне вихованняДень пам'яті Артура Силко - оператора-навідника великокаліберного кулемета на БТР, гарної людини та батька чудової доньки

День пам'яті Артура Силко - оператора-навідника великокаліберного кулемета на БТР, гарної людини та батька чудової доньки

1078Артур Олегович Сілко

Дата народження: 24.05.1988 р.

Місце народження: м. Харків

Нагороди: орден «За мужність» III ступеня (посмертно),

       нагрудний знак «За зразкову службу»,

       нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно)

Сілко Артур Олегович народився в родині військовослужбовця. Через сімейні обставини у дитинстві певний час проживав у м. Житомирі в бабусі і дідуся. Хлопчик ріс допитливим, цікавився всім, що відбувалося навколо нього: рано і самостійно навчився читати, намагався допомагати кожному і у всьому, вмів гарно спілкуватися з однолітками. Рідні згадують, що в Артура було багато друзів та приятелів, бо він був душею компанії: завжди усміхнений, завжди у доброму гуморі, легкий на підйом. «Промінчиком сонечка» називала внука за його усмішку бабуся. Артур дуже любив свою родину, пишався батьком військовим та його професійними досягненнями, завжди дослухався до порад старшого покоління. Після школи хлопець закінчив коледж харчових технологій за спеціальністю «Кухар», був призваний до лав української армії, потрапив у 95-ту окрему аеромобільну бригаду Високомобільних десантних військ 541Збройних сил України, пізніше був направлений до м. Львова. Після служби Артур повернувся до м. Житомира і працював у закладах харчової промисловості торговим агентом продуктової мережі. Близькі та рідні відзначали надзвичайну любов Артура до міста Житомира. Саме тут відбулася зустріч із коханою Лесею, тут закохані створили сім'ю, і в любові народилася донечка Карина.

У 2006 році призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Служив у 95-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0281; місто Житомир), потім продовжив службу у 80-му окремому аеромобільному полку Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (з 2013 року – 80-та окрема аеромобільна бригада; військова частина А0284, місто Львів). 542У 2007 році звільнений зі Збройних Сил України у запас.

         Працював у ФОП Гладкий міста Житомир.

Коли почалися трагічні для країни події на сході, Артур не зміг залишитися осторонь. «Хто, як не я?» - запитував він матір, яка пробувала зупинити сина, намагаючись уберегти його. А син нагадав, що його прадіди, діди і батько давали присягу на вірність Батьківщині, і захистити її зараз - це його обов'язок. І вже з березня 2014 року Артур - солдат-контрактник другого батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України. Служив оператором-навідником великокаліберного кулемета - основної вогневої одиниці БТРів. Однополчани розповідають, що хлопець був гарним оператором, мітко 544стріляв, ніколи не ховався і не відмовлявся від бойових виходів. Отримав від вдячних жителів міста Краматорська нагрудний знак «За оборону аеропорту».

6 жовтня 2014 року під час оборони Донецького аеропорту в с. Піски розпочався шалений мінометний обстріл позицій ротної тактичної групи 4-ї аеромобільно-десантної роти 2-го батальйону 95-ї бригади. Артур Олегович отримав смертельні осколкові поранення від  120-мм міни, що перша впала на позицію із неймовірною точністю. Часу врятуватись від неї вже не було: Артур виходив з бойового відділення БТР і не міг почути її політ в останню секунду на траекторії... Артура евакуювали в найближчий будинок, оказали медичну допомогу, але поранення виявилось фатальним. Артур за двадцять хмилин помер на руках бойових товарищів. 

         1079До останньої миті Він залишився вірним своєму «Якщо не я, то хто?».

9 жовтня 2014 року похований на Смолянському військовому кладовищі міста Житомир.

         24 травня 2015 року в місті Житомир, на фасаді будинку (провулок Сікорського, 4), де мешка Артур Сілко, йому встановлено меморіальну дошку.

«Ветерани.UA»

543