ГоловнаРух ветеранівВолонтерствоВсе для фронту, для перемоги: кращі винаходи волонтерів для української армії

Все для фронту, для перемоги: кращі винаходи волонтерів для української армії

249Вони можуть сконструювати станину для кулемета, придумати “на коліні” обвіс для автомата Калашникова, який підвищить кучність бою на 20% та розробити кріплення для сучасного оптичного прицілу на радянську СГД. Про народних умільців, чиї винаходи не тільки допомагають бити сепаратистів, а й рятують життя наших бійців на передовій йдеться в публікації на порталі інтернет-ресурсу "Народна Правда".

         Дядько Іван та станини для кулемета ДШК

            – У 2014-му році, коли почалася агресія Росії проти нашої країни, виявилося, що велика кількість кулеметів у нас на складах зберігалася без станків, а ті станки, які були, важили по 100 та 150 кілограм, – розповідає волонтер, конструктор та винахідник Іван Савельєв, відомий як дядько Іван. – Були ще станки більш пізнього виробництва, теж радянські, полегшені, але їхні конструкторські недоліки негативно позначалися на точності стрільби. Незабаром мої друзі з “Азова”, котрі пішли на фронт, попросили по допомогу. У травні я вже зробив перші станки для їхніх кулеметів.

250     ВІДЕО            За словами Івана, ще до війни він цікавився станковими кулеметами.

            – Фактично всі кулемети, які випускалися з кінця дев’ятнадцятого століття, я тримав у руках, – згадує конструктор. – Взагалі-то, я розумів, що таке станковий кулемет, якою є його роль на полі бою, були ідеї щодо компонування та модернізації низки кулеметів.

            У липні 2014 року Іван Савельєв сам пішов на фронт, воював більше двох років. На власні очі бачив особливості роботи кулеметників в зоні АТО.

            – Спираючись на отриманий там досвід, вніс ще низку змін до конструкції хоча, якщо чесно, цей процес досі не припиняється. Постійно хочеться досягати кращих результатів, – каже конструктор. – Головна мета – мобільність та точність кулемета.

            Конструктор домігся зниження силуету бійця під час ведення вогню: кулеметник стріляє, сидячи на п’ятій точці. Така позиція вважається найбільш оптимальною та використовується в багатьох західних арміях.

            – Сучасні копії радянської станини, які почали виробляти, на жаль, були спрощені та дозволяли вести вогонь тільки в положенні стоячи, – розповідає Іван Савельєв. – Це створювало багато проблем при обладнанні місця кулеметника: щоб опустити цю станину, бійцеві доводилося виривати близько чотирьох кубометрів землі. А з огляду на особливості ґрунту на Донбасі: глина, каміння, крем’яні жили, без екскаватора вирити такий об’єм нереально. Внаслідок цього, багато кулеметників працювали майже в повний зріст. Звісно, це призводило до непотрібних втрат.

251    Станина Савельєва вийшла мобільною, на колесах. Кулемет можуть переміщувати два бійця, тягаючи його на станині, як на візку, а з похідного положення в бойове кулемет можна перевести менш, ніж за хвилину. Вага станини – близько сорока кілограмів, що, за словами конструктора, цілком оптимально. “Можна зробити і легше, але тоді погіршиться точність”, – розповідає Савельєв.

         Волонтерські “обвіси” для автоматів

            – Я не дуже люблю слово “обвіс”, ніби в магазині обдурили, “обважили”, – з посмішкою пояснює винахідник та волонтер Костянтин Марченко, відомий як дід Банзай. – Я займаюся розробкою та виробництвом тюнінгу зброї – буферів віддачі, кронштейнів для установки прицілів, антивідблискуючими насадками на оптику та іншими речами.

            Свою волонтерську діяльність Костянтин почав ще до анексії Криму: “Все почалося з поставок балістичних окулярів для бійців 79-ї бригади. Я пройшов Майдан в складі загону “Червоного хреста” та зрозумів, як такі окуляри необхідні. Потім почалася анексія Криму , ми виїхали на Чонгар, де стояла 79-ка. Злий вітер, хмари пилу, бійці метушаться, нічого не бачать, очі у всіх запалені. я віддав свої балістичні окуляри старшині, а коли повернувся до Києва, зв’язався з друзями з банківської сфери, кинув клич. Дуже швидко була зібрана перша сума на тисячу окулярів. Потім вийшов на Юрія Бірюкова, котрий зі своєю командою доправляв окуляри бійцям на фронт. Через кілька днів, він зателефонував, сказав – треба ще. Замовили ще п’ять тисяч, потім десять тисяч.

            Займатися кріпленнями для оптичних прицілів Костянтин почав після того, як побачив, як дорогий сучасний приціл “Арчер”, наші бійці так сяк збоку закріпили на радянському кріпленні снайперської гвинтівки Драгунова типу “ластівчин хвіст”.

            – Щоб нормально працювати зі снайперською гвинтівкою, потрібно приготуватись та правильно прикластися. А після установки “Арчера” на “ластівчин хвіст” збоку СГД – стріляти можна хіба що як з гранатомета, «з плеча», – пояснює волонтер. – В такому разі шанс хоч кудись потрапити – нульовий, зате гарантовано під час пострілу отримаєш цим дорогим прицілом у лоба. З лобами нічого не трапиться, хлопці у нас міцні, але приціл шкода. Я став думати, як швидко допомогти. Якщо чесно, спочатку вирішив швидко скопіювати російські сучасні розробки. Коли ж мені привезли кілька «прототипів», я зрозумів, що це просто сміття: кронштейни згинаються, приціл “ходить”. Довелося згадати, що я авіаційний інженер, сів креслити у 3D свій макет. Так і пішли справи. За 3 роки «відправив на війну» близько 15 тисяч моїх виробів.

            Наступна його розробка – буфери віддачі для автоматів, снайперських гвинтівок та кулеметів. Фактично це пристрій, що збільшує точність стрільби. За словами Костянтина, кучність зростає до 21%.

            – Грубо кажучи – це полімерний амортизатор, який стабілізує зброю після пострілу, – пояснює інженер. – Віддачу він не знижує, але розтягує її в часі, зменшує об’єктивне відчуття віддачі у стрільця, гасить вібрацію, знижує втому від інтенсивної стрільби.

ЧИТАЙТЕ:  "В деле Мельника в цепочке остались неучтенными чьи-то интересы" - Вадим Кодачигов

252         Від волонтерства до приватної компанії з тюнінгу зброї

            – Все почалося, коли в 2014-му році я почав допомагати 95-й бригаді, – розповідає співвласник приватної компанії з тюнінгу зброї Максим Мураткін. – Починав з простих речей: бійці просили форму, берці, шоломи, тапки. Але одного разу до мене прийшла рота розвідки цієї бригади та зажадала коліматорні приціли. Ми зібрали гроші, купили добрі китайські коліматори. Але виявилося, що кріплення, необхідні для їхньої установки на радянські автомати, в магазинах закінчилися. Почав шукати виробника, який міг би їх виготовити. Бігав по заводам, дізнавався хто може допомогти, все відмовляли. Тоді знайшов Артема Хмару, котрий тоді займався ювеліркою та виготовленням форм. Артем спромігся розробити технологію від початку й до кінця. Таким чином ми налагодили виробництво.

Перший рік волонтери займалися тільки кріпленнями. Зробили їх більше тисячі та роздали бійцям.

            – Згодом ми зрозуміли, що є ще низка речей, які потрібні на фронті: кріплення для оптичних прицілів на снайперські гвинтівки, кріплення для сошок … Зараз ми представляємо повний комплект тюнінгу для СГД – кріплення для сошок та оптики, перехідники для ергономічних пістолетних рукояток та прикладів, самі приклади. Робимо тюнінг автоматів, розробляємо речі для артилерії. Ми фактично все виробляємо на власних ресурсах та потужностях, – пояснив Максим Мураткін.

ЧИТАЙТЕ:  Вадим Кодачигов: "Як перестати сподіватися на отримання летальної зброї від США і почати розвивати власний ОПК?"

            Втім, за його словами, дуже скоро довелося відмовитися від чистого волонтерства. “Частину розробок ми досі поставляємо в армію на волонтерських засадах, але зрештою, довелося перейти на комерційну основу, щоб зберегти наше виробництво. Я вважаю, це правильним, тому що за час АТО розвалилася купа цікавих волонтерських проектів, їм не вистачило фінансування”, – пояснив Мураткін. 

Кирило Желєзнов

Джерело.     «Ветерани.UA»