ГоловнаРух ветеранівВолонтерствоВолонтери з Прикарпаття відправили на фронт понад півсотні душових кабін

Волонтери з Прикарпаття відправили на фронт понад півсотні душових кабін

56Волонтер Всеволод Юрків і його друзі відправили у зону бойових дій на сході держави понад півсотні душових кабін, зроблених власними руками.

            Спілкуємося із волонтером Всеволодом Юрківим. Чоловік зубний технік, працює у стоматологічній поліклініці Івано-Франківського Національного медичного університету. З початком бойових дій на сході держави Всеволод зрозумів, що не може стояти осторонь, тому обрав для себе волонтерську діяльність. Стати корисним допомогло хобі – зварювання металу. Разом із командою однодумців почав виготовляти буржуйки і відправляти їх на передову, каже співрозмовник.

- Стало питання, що потрібно пункти обігріву робити для хлопців. Ми почали виготовляти буржуйки, спочатку звичайні, потім такі, що воду можуть нагрівати. Перед тим як робити я поїхав в четвертий батальон, наш добровольчий. Я приїхав до хлопців й кажу: "Хлопці! Така й така ситуація. Скажіть будь-ласка, що вам потрібно?" Тому що кожен робив то шо знав, тобто на свій розсуд: хтось собі в гаражі зробив, хтось на дачу, хтось додому в село. Але воно не підходило. Треба було суто під військові умови. Там трошки інші умови і трошки інші завдання. Сама форма і сама конструкція тих нагрівачів має дуже велике значення. Я через то зразу поїхав до людей, для кого я це буду робити. Ну й почали ми з того робити.

Звичайно, що як то кажеться, що досконалості немає меж. Ми постійно удосконалювали, ми, моя команда- хлопці. Ми ночами сиділи, проганяли ту конструкцію, щоби було видно, які можуть виникнути погрішності. Хлопці вносили свої корективи, я свої. Ми шукали спільного знаменника. Ну і в принципі получилось.

Перші "буржуйки", зроблені на Прикарпатті були великими за розмірами, адже на передовій бракувало бензопил. Тому пічки розраховували на спалювання товстих і довгих колод. Розуміли, що у побутових умовах буржуйки ставали незамінним побутовим атрибутом. З їхньою допомогою утеплювали приміщення, нагрівали воду, сушили одяг, готували їжу.

Пізніше волонтери у комплекті з "буржуйками" почали привозити у зону АТО і душові кабінки, які можна було швидко розібрати на частини і мобільно перевозити з місця на місце.

-        Вони ділилися на три частини, розбиралися в одну таку ємність. Ту саму скажімо душову кабіну, щоби хлопцям було легше транспортувати. Пізніше ми це трошки удосконалили, чому, тому що ситуація в армії й на фронті покращилась значно  і було краще забезпечення зі сторони держави і вже в їх таких, якби багатофункціональних відпала потреба. Ми їх трошки укоротили, зробили суто для душу. Там є гаряча вода, ну так як удома, гаряча-холодна. Так що літом там бочка металева і просто ставиться на сонці і тому не потребує дров. Як трошки похолодало то збоку вкидається пару полін, вона нагрівається і ви вже маєте гарячу воду. Вона дуже проста, збирається швиденько, вистачить 10 хвилин, може й меньше. Сама бочка і нагрівач-"буржуйка" складаються в цю душову кабіну. Разом ,85*,85, це такий квадрат і висотою має 2,2м.

57Всеволод розповідає, що матеріали на душові кабінки, а це орієнтовно стружкові плити, металеві конструкції, електроди збирали усі гуртом. До спільної роботи долучались викладачі та студенти Івано Франківського вищого професійного училища № 21. Допомагала фінансово місцева архієпархія української місцевої греко- католицької церкви. Якщо би складові для душових довелося купувати, це були б значні кошти, говорить волонтер.

            -  Основна частка металу бралася на металобрухті. Ми старалися не купляти метал бо було би дуже дорого. Так само була підтримка багатьох організацій міста, технічних, мається на увазі і металобаз, люди давали безкоштовно, допомагали чим могли: електроди, розхідні матеріали, обрізні круги. Ми майже, не майже, а практично нічого не купували. Ну так би ми приблизно підсумували, щоби ми допустимо це все купили, по самих мінімальних, то це п'ять тисяч гривень було би , як мінімум. Сантехника дорога, якби куплялося то все за гроші то воно виходило би дуже дорого.

З 2014 року Всеволод Юрків і його друзі волонтери завезли на передову понад пів сотні душових кабін. Вони повністю об'їздили Донецьку і Луганську області. Вивчили ситуацію там, визначили найкоротші й найбезпечніші маршрути.

            -  Ми були починаючи від Станиці Луганської, Щастя той бік і закінчуючи Маріуполем і навколишніми прилеглими селами. Практично уся ця лінія розмежування. Можливо і були якісь населені пункти до яких ми не заїзжали, я уже просто не пам'ятаю. Лінія розмежування постійно мінялася і у 14-му році було небезпечніше і ми трималися трішки далі від лінії фронту, тільки так точково куди було потрібно ми заїзжали і там вигружалися. Пізніше як ми вивчили вже дорогу було безпечніше і ми знали де ближче щоб швидше було…

         - Везли у ті військові частини де були прикарпатці, чи це було неважливо?

            - Ні ми ніколи не ставили собі пріорітетом допомагати тільки якійсь одній частині, або одній групі людей. Це було завжди. Тобто ми не ділимо – це усі наші хлопці, включаючи і добровольчі батальони, немає різниці, ми робимо одну справу. Заїзжаємо абсолютно без виключень. Немає такого щоб хлопці зупинили, і сказали: "Хлопці поможіть!" І ми десь щось комусь відмовили, чи сказали, що ми везем саме тому, а вам не можемо щось дати чи допомогти…

- Напевно дорога туди небезпечна?

            - Небезпечна дорога уже там, на місці. Небезпечна бо це є війна. Така волонтерська праця небезпечна тим що ми завжди на різному місці. Якщо наприклад батальон розміщується в певному секторі, там місяц, два, три. Він уже знає все повністю, він усе контролює, розуміє звідки можна чекати якоїсь небезпеки. В нас воно дуже короткочасно. Дорога забирає десь тиждень, коли десять днів, два тижні. Залежно від обставин які можуть скластися на той момент.

            Заїзжаємо так ми звичайно доповляємось з хлопцями, що вони нас виїдуть, завидуть, якщо є така можливість. Якщо немає такої можливості, вони підїзжають до нас. Ми перегружаємо за межами тої ділянки, де небезпечно, де можуть їти бої…

            Нашим захисникам на Схід волонтери доправляють не тільки душові кабіни й продукти, але й форму, берці, білизну, засоби гігієни, різні робочі інструменти.

Запитую у Всеволода, яка поїздка йому найбільше запам'яталася і яка була найважчою?

-  Мені здається, що найважча поїздка була в лютому 15-го року. Це були Дебальцівські події. Було дуже багато, великі об'єми допомоги і було трохи важко. Машина була поламалася, ми довго перебували в зоні АТО. Тоді ще була ситуація дуже напружена, нестабільна. Багато було невідомих людей на чиєму вони боці воюють, хоча вони були тут на українській території і було небезпечно. Мені здається, що ця поїздка для мене була сама важка. То була зима, зновже ж таки умови були важкі, було психологічно важко, тому, що якщо ти є старшим групи, ти відповідаєш багато за що. Вся відповідальність на тобі.

ЧИТАЙТЕ:  Волонтер Роман Донік: "Завезли 3,6 км кабелю в 128 бригаду…Треба ще хоч би стільки ж"

-Ну а як то - машина поламалась в лісі, в полі… Де можна було знайти якусь допомогу щоб її можна було відремонтувати.

            - Ну, бачите, Бог добрий! Світ не без добрих людей! Знаєте, з нами їдуть завжди священники. В групі завжди, практично отець Іван Петляк. Це є Галицький деканат село Вікторів, парафія Покрови Святої Богородиці, а також отець Роман Іванів парафія Святого Миколая і Петра й Павла, це дві церкви. Це наш духовний провід, вони завжди моляться. Ми поламалися у самосу Слав'янську, в Лисичанську зустріли, надали нам прихисток, бо де ми мали би жити, переночувати і машину безпечно лишити, ось. І ми дякуємо Харківським волонтерам і так само подяка тим волонтерам, які були в самому Лисичанську, пан Олексій був, який їздив і відреагував на це всьо, домовився з Харковом щоб ту запчастину передали сюда. Також він домовився за станцію СТО, де будуть ремонтувати ту машину. Також багато зробили самі наші хлопці. Правильно організувались. Тому що продукти і треба було розвести допомогу (волонтерську, - ред) поки ми ремонтувалися. Нам дали машину військову і так ми мали можливість розвести ту допомогу.

На завершення розмови волонтер розповідає, які зміни помітив на передовій. Він може про це говорити, порівнюючи ситуацію в зоні проведення бойових дій упродовж різних років.

            -  Якщо порівнювати з 2014 роком, то різниця суттєва, у забезпеченні, у всьому, що будемо так скажем, грішити. Держава зі свого боку зробила великий крок для того щоб укріпити армію. Забезпечення в плані харчування, зброєю, одягом. Хлопці у 14 му році не мали палива в достатній кількості, то зараз є практично всьо. Так, можливо воно є не на найвищому рівні, але необхідні речі і навіть більше, ніж необхідні – вони є. Це правда, навіть мови немає. Всьо змінилося до кращого. Навіт та форма, яка на початку була "пласмасова", яка горить, то зараз уже зовсім інші розробки, і мешти. Техніка відремонтована і нова техніка є. У 2014 році у це мріяти було навіть важко.

ЧИТАЙТЕ:  Все для фронту, для перемоги: кращі винаходи волонтерів для української армії 

З надією на те, що, згодом нашим волонтерам не доведеться оцінювати ситуацію у зоні ведення бойових дій бо в Україні нарешті буде мир!

«Ветерани.UA»