ГоловнаВійнаНа захисті УкраїниБатько та син зі Жмеринки разом на передовій. Сім’я Кучерів отримали звання «Родина року»

Батько та син зі Жмеринки разом на передовій. Сім’я Кучерів отримали звання «Родина року»

050

Війна — це місце, яке демонструє найгірші і одночасно найкращі прояви людського характеру. Українці йдуть захищати Батьківщину цілими сім’ями. Що може бути більш цінне  та вражаюче, ніж чоловіча дружба і сила духу  батька і сина, які разом воюють в АТО?!

 25-річний Богдан та 50-річний Валерій Кучери із Жмеринки тому приклад. Кожного разу, коли вони йдуть на завдання, обнімаються. Й радіють, повертаючись живими та здоровими назад.

 - Після закінчення училища я влаштувався на роботу слюсарем у залізничне депо. Займався ремонтом рухомого складу тепловозів. А тоді призвали на строкову службу. Як повернувся, перевели до паливного цеху, — розповідає Богдан Кучер. — Під час другої хвилі мобілізації я записався до війська добровольцем. Звісно, мама дуже плакала. А тато Валерій зрозумів, бо сам колись служив і воював у Афганістані.

 Навчання ми проходили у Бердичеві, там і формувався наш батальйон. А невдовзі у складі 9-го територіального батальйону ми вирушили у Новоазовськ. Це був 2014 рік, там творилось пекло... В одному із боїв втратив земляка із Жмеринки — Антона Москаленка. На жаль, бойовики розбили наш блокпост, ми встигли вчасно втекти. Втрати були мінімальні — одного танкіста поранило осколками, і він помер від важких травм. Після того, як вирвались із оточення, нашу бригаду перекинули ближче до Маріуполя. Обстріли були, але вже не такі сильні. Нашим завданням було тримати оборону, використовували стрілецьку зброю, бо більше нічого не мали.

 Після демобілізації я повернувся до рідної Жмеринки і отримав нову та бажану посаду — став помічником машиніста. Їздив до Гречан, у Львів, Козятин, Вапнярку, Тернопіль... Але через вісім місяців здзвонився із старою гвардією, тобто побратимами, і під час розмови всі зрозуміли, що важко нам... Вирішили знову повернутись на передову. Так і сталось. У березні 2016 року я підписав контракт на службу. Цього разу родина підтримала. Але справжнім шоком для мене стало те, що через кілька місяців і тато Валерій вирішив йти воювати. Ми підписали контракт до закінчення особливого періоду. Служимо разом у гайсинській 59-їй бригаді, тільки у різних взводах. Називаю татка Батею. Спочатку побратими не дуже добре сприйняли цю новину, адже це велика відповідальність, але зараз все добре. Вважаю, що у мене тепер ще більше обов'язків, адже доводиться дивитись за батьком та підтримувати один одного. Хоч ми і родичі, але на службі ніяких поблажок. Це війна, і ворог не спить. Тим паче, ми знаходимось у дуже гарячій точці, де за останні місяці чимало втрат... Тому виконуємо свою роботу відповідально та професійно...

 ... Вдома на бійців — батька та сина — чекають мама Валентина та молодші брат із сестрою. Сумує за Богданом і його наречена Вікторія... До речі, цьогоріч подружжя Валентини та Валерія Кучерів отримало у рідній Жмеринці звання «Родина року». І це дійсно заслужена нагорода. Сім’я є справжнім взірцем, у якій дотримуються традицій патріотичності та духовності. А ще вони, як і всі, мріють про мир на українській землі. І передають вітання всім вінничанам.

Вікторія Микитюк та «Ветерани.UA»