ГоловнаВійнаГібридна ФедераціяВбивство - як ефективний менеджмент Путіна

Вбивство - як ефективний менеджмент Путіна

148  В сучасній Росії, як правонаступниці СРСР, кремлівською верхівкою, як правило на чолі з її першою особою, на повному ходу застосовуються "найкращі", часом і практикою удосконалені традиції управління. У сучасному понятті управління ще називають менеджментом (від англійського management – «управління, керівництво, адміністрування, дирекція, вміння розпоряджатися, володіти, керувати») тобто максимально ефективне використання (управління) і контроль соціально-економічних систем, яке тісно пов’язується в тому числі з методом примусу свого народу, або в даному випадку напевно доречно сказати методом регулярного залякування населення.

            Загально відома практика залякування залишається напевно основоположною в незмінній за формою і змістом, карально-терористичній структурі, з різними придатками (за функціями та сферами застосування). З часом змінюються тільки абривіатури: НКВС, МДБ, КДБ, а на сьогодні ФСБ. Методи ж реалізації залякування і терору різноманітні і крокують, так би мовити, у ногу з часом. Політика в РФ тісно переплітається з політичним тероризмом-і проявляється через зухвалі вбивства відомих діячів заляканого, «правильно» скерованого російського суспільства. 

Кооператив "Озеро"

            Тут має місце оптимальний спосіб впливу, шляхом здійснення замовних вбивств. Замовні вбивства характеризується наступними особливостями:

            а) вбивства, що вчиняються за наймом, як показує історичний досвід різних країн, є найлегшим й найшвидшим способом вирішення проблеми. В часи «Великого терору» на чолі з вождем народів СРСР серед населення побутував вислів, який приписують Йосипу Сталіну: "Немає людини - немає проблеми". До речі, натхненний продовжувач цієї тези відомий всьому світові, як ВВП або його іще називають Путлєр;

            б) замовне вбивство носить демонстративний і страхітливий характер, що досить часто дозволяє впливати подібним способом і на інших осіб, яких слід було б з позиції замовника налякати. Більш того, іноді наймані вбивства відбуваються саме з цією демонстративно-погрожуючою метою; (політичний і напевно державний терористичний акт: вбивство Вороненкова потрібно розглядати саме як демонстративну політично мотивовану страту)

            в) вбивство по найму, як зазначалося вище, є важким щодо розкриття й доказування видом злочину, що дозволяє замовнику відчувати себе у відносній безпеці.

            В новітній історії РФ таких показових страт відбулося досить багато, якщо до уваги брати країни цивілізованого світу.

136    Холодов Дмитро— російський журналіст, відомий своїми репортажами про корупцію в російській армії. У певний момент невідомі залишили для Дмитра у вокзальній камері схову кейс, у якому, на його думку, були документи про нелегальну торгівлю зброєю. 

            Коли 17 жовтня 1994 р. він спробував відкрити кейс, спрацював вибуховий пристрій. Сталося це в редакції газети МК, де Дмитро працював. Від вибуху також постраждали троє працівників редакції.

            Внаслідок розслідування вбивства Дмитра Холодова спершу висунули звинувачення ряду підозрюваних, пов'язаних із російською армією, проте згодом їх декілька разів виправдали, і злочин залишається нерозкритим досі. Вбивство Дмитра Холодова стало першим гучним вбивством журналіста у Росії.

                Саме репортажі журналіста, присвячені корупції в російській армії і опубліковані у цій газеті, його колеги-журналісти вважають причиною його вбивства. Зокрема, Дмитро Холодов звинувачував у корупції тодішнього міністра оборони Росії Дмитра Грачова. Як наслідок, за вказівкою Грачова журналіста перестали допускати на прес-конференції міністерства оборони Росії.

147    Владислав Лістьєв — радянський та російський журналіст, телеведучий. Вбивство відомого російського журналіста Владислава Лістьєва сталося 1 березня 1995 року в Москві. На момент вбивства В.Лістьєв займав пост генерального директора телеканалу ОРТ. Це вбивство стало одним з найбільш гучних вбивств 1990-х років і по теперішній час залишається нерозкритим.

            О 20 годині 38 хвилин, при поверненні зі зйомок програми «Час пік» Владислав Лістьєв був убитий в під'їзді свого будинку на Новокузнецькій вулиці. Перша куля влучила в руку, друга — в голову. Цінності і велика сума готівки, що були у нього, залишилися на місці, що дозволило слідчим у цій справі припустити, що вбивство пов'язане з діловою або політичною діяльністю телеведучого. Незважаючи на численні заяви правоохоронних органів про те, що справа близька до розкриття, ні вбивці, ні замовники не були знайдені.

146    Галина Старовойтова — російська політична та громадська діячка, фахівець у галузі міжнаціональних відносин, правозахисник, кандидат історичних наук.

            У посткомуністичній Росії послідовно виступала за необхідність притягнення до відповідальності організаторів і провідників політики тоталітаризму. У грудні 1992 року внесла до Верховної Ради РФ законопроект «Про заборону на професії для провідників політики тоталітарного режиму». У ньому пропонувалося піддати професійним обмеженням працівників партапарату Комуністичної партії, штатних співробітників і агентуру радянських і російських спецслужб. У 1997 році повторно намагалася внести цей документ на розгляд Держдуми РФ, але закон так і не було прийнято. Фактично була прихильником люстрації в Росії. Очолювала партію «Демократична Росія». Була вбита у Санкт-Петербурзі 20 листопада 1998 року.

Приблатненный чекист. ПУТИНИЗМ как он есть

            Такого рішення, яке прийняв суд, більшість підсудних не могли уявити навіть у найсміливіших мріях. Суд визнав, що Галина Старовойтова була вбита саме як політичний діяч (стаття 277 КК РФ), однак конкретних мотивів названо не було і вироком суду. При цьому винними у вбивстві були визнані лише дві людини - Юрій Колчин і Віталій Акішин. Перший за організацію вбивства отримав 20 років позбавлення волі, другий - 23 роки 6 місяців. Вироком суду Ігор Краснов Юрій Іонів були виправдані.

Сестра Галини Старовойтової, Ольга на запитання, чи вона задоволена результатом справи?, відповіла:

            - Задоволена - це неправильне слово. Я буду задоволена тільки тоді, коли буде знайдений і покараний замовник.

145  Анатолій Собчак  — російський політичний діяч часів перебудови і 90-их років XX століття, перший демократично обраний мер Санкт-Петербурга (1991–1996), один із співавторів Конституції Російської Федерації.

            Відмовився балотуватися на виборах Президента 1996 року. Того ж року програв вибори губернатора Санкт-Петербурга своєму заступнику Володимиру Яковлєву. Главою виборчого штабу Собчака був Володимир Путін.

            У 1999 році зазнав невдачі на виборах в Держдуму і оголосив, що має намір брати участь у виборах губернатора Санкт-Петербурга. Наступного року був призначений довіреною особою кандидата в Президенти РФ Володимира Путіна.

            Помер у ніч з 19 на 20 лютого 2000 року в Світлогорську під час поїздки в Калінінградську область. За офіційними повідомленнями, смерть настала внаслідок гострої серцевої недостатності. Висувалися версії про убивство (зокрема, отруєння) Анатолія Собчака.

144    Сергій Юшенков — російський політик, вбитий 17 квітня 2003 року трьома пострілами з пістолета Макарова з глушником. Згодом зброя була знайдена покинутою. Був убитий біля власного будинку в Москві— за кілька годин після заяви, що партія «Ліберальна Росія», одним з лідерів якої він був, повністю завершила процедуру реєстрації в Міністерстві юстиції і має намір брати участь у майбутніх в грудні виборах в Державну Думу Росії.

            За офіційною версією вбивство здійснив Олександр Карачинський з Сиктивкара, який відсидів 4 роки за торгівлю наркотиками. 25-26 червня 2003 були затримані можливий замовник, співголова лояльного Борису Березовському крила партії «Ліберальна Росія» Михайло Коданьов, можливий організатор і помічник Олександр Винник і безпосередні виконавці вбивства.

            За версією підполковника ФСБ Олександра Литвиненка (пізніше також вбитого), Юшенкова вбили за те, що він отримав від Литвиненка «доказ причетності ФСБ до теракту в Театральному центрі на Дубровці»

143    Юрій Щекочихін — журналіст, російський політик, автор сценарію українського фільму «Щеня». Відомий своїми репортажами про вплив організованної злочинності і корупції на уряд Росії. Помер несподівано 3 липня 2003 р. після загадкового захворювання, яке, як вважається, було спричинене отруєнням. Родичам було заборонено брати зразки тіла для незалежного розслідування. Таємно переправлений зразок однак був обслідуваний в Лондоні, де було встановлене отруєння радіоактивним талієм. Офіційна причина смерті — гостра алергічна реакція та загальна інтоксикація організму. Обставини хвороби та смерті Щекочихіна залишаються однією з контроверсійних тем російської політики. 

            Перший раз був обраний на з'їзді народних депутатів СРСР у 1990 році від Луганської області України. Обирався від партії «Яблуко» до Державної Думи Росії. Був членом депутатської комісії по боротьбі з корупцією, та експертом ООН по боротьбі з організованою злочинністю. Виступав з критикою політики уряду в Чечні, при рятуванні моряків підводного човна «Курськ». Підтримував звинувачення висунуті проти ФСБ в організації вибухів в Росії, для мобілізації громадської думки проти війни в Чечні. Також вимагав від секретних служб пояснень про використання анеститичного газу під час трагедії Норд-Осту. Одним з останніх розслідувань було з'ясування, яку роль відігравало ФСБ у відмиванні грошей через Банк Нью-Йорку. Саме напередодні зустрічі з американськими слідчими по цій справі Щекочихин раптом захворів.

Рязанский сахар…гексоген это мелкие прозрачные кристаллы, действительно напоминающие сахар.

142    Ганна ПолітковськаУбита в Москві 7 жовтня 2006, в день народження президента Володимира Путіна, в під'їзді власного будинку за адресою вул. Лісова, будинок 8/12. За даними правоохоронних органів, близько 16:15, коли вона входила в ліфт, «невідомий у темному одязі» вистрілив їй один раз у груди, після чого зробив три постріли в голову. Її тіло виявила сусідка в 17:10. Прибулі на місце події співробітники міліції знайшли в ліфті кинутий пістолет ПМ і чотири гільзи.

            За півтори години до смерті розповіла в інтерв'ю «Кавказькому вузлу» про журналістське розслідування фактів вимагання в Чечні у зв'язку з масштабним будівництвом, розгорнутим останнім часом у республіці, і очікуваним висуванням Рамзана Кадирова у президенти Чеченської республіки. Виписка з інтерв'ю:

            «Головна стаття доходів кадировського бюджету — побори з усіх, кого можна обібрати. Не тільки з бізнесменів, але й, наприклад, із усього чиновництва. Воно, звичайно, у Чечні, як і по всій нашій країні, корумповане з голови до ніг. Кожний такий чиновник „відстьобував“ величезні суми зі своїх доходів. Підраховувалося, скільки чиновник вкрав, і змушували платити. Конкретні суми без документів називати не буду. На сьогодні у мене є тільки копії заяв у прокуратуру співробітників МНС, які були обурені тим, що їх змусили „відстьобувати“ із зарплати по 13 тисяч рублів, а це — більша частина зарплати»

 

ОПГ «Озеро» ПУТИНИЗМ как он есть

Бібліографія: 2002 — Вторая чеченская Видавництво «Захаров

2002 — Чужая война, или Жизнь за шлагбаумом. Чечня Видавництво «Р. Валент».

2007 — Путинская Россия. (текст російською) — вперше була видана у Великобританії 2004 року.

141    Олександр Литвиненко — 18 листопада 1998 — разом із кількома колегами по Управлінню по розробці злочинних організацій (УРПО ФСБ) на посаді старшого оперативного співробітника, заступника начальника 7-го відділу, провів в Москві прес-конференцію, учасники якої повідомили про те, що в листопаді 1997 г. одержали від керівників УРПО генерал-майора Євгенія Хохолькова й капітана І рангу Олександра Камишнікова усний наказ убити Бориса Березовського (у той час — заступника секретаря Ради безпеки Росії). Литвиненко і його колеги відмовилися виконувати наказ, після чого їхні начальники стали загрожувати їм фізичною розправою за те, що не захотіли вбити «єврея, що обікрав пів країни».

            За два тижні на Литвиненка біля його будинку було здійснено замах. У березні 1999 г. він був арештований за обвинуваченням у перевищенні повноважень і поміщений в «Лефортово». У листопаді 1999 року виправданий, але одразу в залі суду, після зачитаного йому виправдувального вироку, був заарештований ФСБ і поміщений у СІЗО Бутирської в'язниці за іншою кримінальною справою.

            У 2000 р. друга кримінальна справа була припинена прокуратурою за відсутністю складу злочину, однак у той же день проти Литвиненка була розпочата третя кримінальна справа, а він сам звільнений під підписку про невиїзд. Порушивши її, він перебрався у Туреччину, у зв'язку із чим підписка була замінена на взяття під варту. Проти нього була порушена четверта кримінальна справа. Його близьких грубо допитували в Росії. Вітчим помер після допиту від інсульту. Невідомі побили брата.

Кремлівський чикатило і педофіл

            У травні 2001 р. Велика Британія надала Олександру Литвиненку політичний притулок, як тому, хто піддається переслідуванням на батьківщині. Литвиненко підкреслював, що розповсюджена в Росії думка про надання притулку у винагороду за державні таємниці до нього відношення не мала.

            У жовтні 2006 р. Литвиненко одержав британське підданство.

            1 листопада 2006 р. Олександр Литвиненко, за його власними словами, сказаними детективам Скотланд-Ярду, зустрівся зі знайомим колишнім співробітником ФСБ із Москви Андрієм Луговим і невідомим, котрий представився Володимиром. «Володимир» не розкривав своєї персони й неодноразово наполягав на чашці чаю.

            У той же день Литвиненко зустрівся в одному з ресторанів Лондона із громадянином Італії Маріо Скарамеллою. Скарамелла є експертом з питань проникнення радянського КДБ в італійську політику й, можливо, має зв'язки з російською ФСБ. За словами Скарамелли, він передав Литвиненко матеріали про «групу кілерів із Санкт-Петербурга», що вбила журналістку Ганну Політковську та збирається усунути Литвиненка й Скарамеллу.

            Повернувшись додому, Литвиненко відчув себе погано. Він запідозрив отруєння й промив шлунок, після чого був доставлений у лікарню. Лікарі стали підозрювати отруєння талієм — високотоксичною отрутою, яку складно ідентифікувати і ще складніше вивести з організму. Талій у першу чергу вражає нервову систему людини, печінку й нирки; отруєння ним нерідко закінчується смертю. Лікар Литвиненка заявив, що мова йде про навмисне отруєння.

 

Полоний впервые опробовали на Роме Цепове. Рома попил чайку в кабинете начальника ФСБ, к вечеру слёг и через пару недель умер от лучевой болезни. Ровно с теми же симптомами, что Литвиненко 2 года спустя.

            Скарамелла організував прес-конференцію в Римі, а також брав участь у телеінтерв'ю із британським каналом. Він розповів про свою зустріч і про побоювання за своє життя. Луговий й «Володимир» не були помічені у Великій Британії після отруєння. У бесіді з журналістом The Time у Москві Луговий відкинув підозри.

            За даними на 20 листопада, Литвиненко перебував у палаті під збройною охороною; шанси на його виживання оцінювались, як 50/50. У пацієнта було порушення функцій кісткового мозку, який не виробляв достатньої кількості лейкоцитів для підтримки імунної системи організму. Це говорило про наслідки отруєння сильною радіоактивною речовиною, яка швидко розкладається. Поліція вела розслідування замаху.

            У ніч на 23 листопада 2006 стан здоров'я Литвиненка різко погіршився, і 23 листопада о 21:21 за місцевим часом він помер у лікарні Університетського коледжу Лондона. Поліція розслідує його смерть, як таку, що «настала від нез'ясованих причин».

            24 листопада вчені із Британського агентства охорони здоров'я (БАЗ) припустили, що Литвиненко вмер від радіоактивного зараження. В аналізах були виявлені сліди радіації, викликаної, як передбачається, полонієм-210, відповідно до заяви глави центра БАЗ щодо радіаційних, хімічних і зовнішніх ризиків Роджера Кокса. 

…опасный токсичный изотоп делают только в одном месте в мире — в России

            Він також заявив, що в малих дозах полоній-210 збільшує ризик захворювання раком, а в більших кількостях порушує діяльність кісткового мозку, травної системи й інших життєво важливих органів. Полоній-210 є джерелом альфа-випромінювання, однак він становить небезпеку тільки тоді, коли потрапляє усередину організму з їжею, шляхом вдихання або через відкриту рану.

140    Сергій Магнітський — У 1995 році почав працювати аудитором британської консалтингової компанії Firestone Duncan, яку за два роки до цього заснували Джейміс Файерстоун (англ. Jamison Firestone) та Террі Данкан (англ. Terry Duncan). Фірма займалася податковим консультуванням і аудитом.

            24 листопада 2008 був заарештований, 16 листопада 2009 року Магнітський помер у лікарні СІЗО «Матроська тиша».

            Як вважають колеги Магнітського і правозахисники, його цілеспрямовано довели до смерті умовами утримання і відмовою в медичній допомозі в помсту за те, що він розкрив злочинну схему, за допомогою якої співробітники МВС і чиновники відмивали мільярди рублів. 

«…С момента, когда Путин возглавил ФСБ [в 1998 г.], просто радость пришла в кишлак. Трабер и Ко совсем страх перед законом утратили…»

            Смерть Магнітського в ізоляторі «Матроська тиша» в 2009 році викликала значний резонанс в суспільстві та мала серйозні політичні наслідки. Так, уряд США затвердив список російських чиновників, так званий «Список Магнітського», в якому перераховані 60 високопосадовців РФ, що мали безпосереднє відношення до справи та загибелі Магнітського, пізніше подібну резолюцію прийняв Європарламент та окремі країни.

            В лютому 2013 року фінансові поліцейські шести країн ЄС — Кіпру, Естонії, Латвії, Литви, Австрії та Фінляндії — об'єднали зусилля для боротьби з відмивання коштів, виведених з Росії за схемою, викритою Сергієм Магнітським.

            19 березня 2013 року Слідчий комітет Росії оголосив про закриття справи по факту смерті Сергія Магнітського. При цьому заявлено, що ніяких особливо тяжких умов для Магнітського не створювали, на нього не тиснули, його не били і не катували. Тобто, в смерті Магнітського ніхто не винен.

139    Борис Березовський — російський підприємець, олігарх, політик, математик. В опозиції до Володимира Путіна. Останні роки жив в еміграції у Великобританії, в Росії був у розшуку за звинуваченням у шахрайстві та спробі силового захоплення влади. Причетність Березовського до фінансування деяких українських політиків набула великого розголосу в Україні. У 1997 журнал Forbes оцінював його статки у $3 млрд. За твердженнями самого Березовського, зіграв вирішальну роль у приході Володимира Путіна до влади в 1999.

            23 березня 2013 р. у Лондоні вдома знайшли мертвим політичного емігранта, відомого підприємця і політика Бориса Березовського. Ще буде сказано багато слів про його дуже неоднозначну роль у новітній історії Росії, та й України теж. Цей текст, його публічне покаяння, оприлюднене 26 лютого 2012 р. у мережі Facebook...

            "Обратитесь каждый от злого пути своего и исправьте пути ваши и поступки ваши", вещал Господь через пророка Иеремию, и поэтому именно сегодня, в Прощенное Воскресенье, я говорю вам.

            Годы изгнания позволили мне по-другому посмотреть на мою жизнь, на жизнь моей Родины и острее осознать, что без покаяния, без признания ошибок прошлого, без смелости строить будущее, нет развития. Ни у меня лично, ни у каждого из вас, ни у страны.

            Я проживаю долгую, яркую жизнь. И на своем пути совершал много поступков, и неизбежно ошибался. Неправедные поступки я совершал осознанно и еще больше – не ведая, что творю. Как говорится в покаянной молитве - "ведением и неведением, волею и не волею".

            Знаю, что многие мои дела осуждаются вами, народом России, частью которого я являюсь, и в судьбе которого, промыслом Господним, исполняю отведенную мне роль.

            Я каюсь и прошу прощения за алчность. Я жаждал богатства, не задумываясь, что это в ущерб другим. Прикрывая свой грех "историческим моментом", "гениальными комбинациями" и "потрясающими возможностями", я забывал о согражданах. И то, что так делал не я один, не оправдывает меня. Простите меня

            Я каюсь и прошу прощения за попранную мной свободу слова. Оправдывая себя стремлением спасти Россию от красно-коричневой чумы, я, определяя политику главного информационного рупора страны, пренебрегал демократическими ценностями.

Мои действия положили начало уничтожению независимой журналистики. Так поступал не я один, но это не оправдывает меня.

Простите меня.

            Я каюсь и прошу прощения за то, что привел к власти Владимира Путина.

         За то, что обязан был, но не смог увидеть в нем будущего алчного тирана и узурпатора, человека, поправшего свободу и остановившего развитие России. Многие из нас не распознали его тогда, но это не оправдывает меня.

Простите меня.

Больше мне себя винить перед Россией не в чем.

Я понимаю, что покаяние – не только слово, но и дело. И оно последует.

138    Валерія Новодворська — російський політик та дисидент, померла 12 липня 2014 року за суперечливих обставин.

            Валерія Новодворська — одна з російських політиків, які привітали Помаранчеву революцію в Україні. 10 грудня 2004 р. Новодворська разом з іншими демократами Росії влаштувала «помаранчевий» пікет біля пам'ятника Пушкіну в Москві. Вони всі були з апельсинами в руках, в помаранчевому одязі і, відповідно, підтримували українську революцію. За словами Новодворської:

         …Істерика Кремля — це ваша перемога. Україна відходить назавжди, і вони можуть лише їй солі на хвіст насипати.

            У травні 2011 року Валерія Новодворська виступила з підтримкою дії ВО «Свобода» щодо львівських подій 9 травня 2011 р.. Незважаючи на свій лібералізм, вона висловила сподівання, що українські націоналісти допоможуть Україні згадати свою історію та стати економічно сильною державою.

         У грудні 2013 року Валерія Новодворська записала відеозвернення до українського народу, в якому висловлювала підтримку європейського вибору українців. Вона впевнена, що, чим швидше Україна звільнитися від впливу росіян, тим швидше Росія захоче «виплисти кудись». Відеозвернення транслювалося на Євромайдані 22 грудня 2013 року. 

Вороненков в передсмертному інтерв'ю: «... вбити, як Бандеру»

            15 березня 2014 року взяла участь в «Марші миру» в Москві проти збройного втручання російської влади у внутрішні справи України. Новодворська вийшла з плакатом «Банда Путіна — Геть в Нюрнберг». У березні 2014 року записала відеозвернення до активістів українського «Правого сектора», в якому закликає їх активніше впливати на новий український уряд, щоб протистояти Росії. На думку слідчого МВС РФ у відставці Павла Карпова, поширене в інтернеті звернення Новодворської до Дмитра Яроша є публічним закликом до здійснення екстремістської діяльності, розпалює ненависть і ворожнечу.

            18 березня 2014 року в заяві ЦКШ «Демократичний Союз» Новодворська піддала різкій критиці Росію за її зовнішню політику по відношенню до України, сказавши що «Демократичний Союз не визнає ні сам факт проведення референдуму під дулами російських гармат і автоматів, ні його сфальсифіковані результати. Кримські татари не брали участь у цьому референдумі. Але це не найбільша брехня, яку дозволив собі штандартенфюрер Росії, пан Путін. Він сміє заявляти про одностайну підтримку свого божевільного рішення про приєднання Криму. Так от, „Демократичний Союз“ не визнає цього аншлюсу, не визнає анексії Криму, вважає Крим українською територією і не бажає солідаризуватися з фашистською державою, яка йде, очолювана чекістами, сталінсько-гітлерівським шляхом. Росія оголосила Україні війну. У цій війні ми на стороні України».

Також на думку Новодворської:

             "Крим для порядних людей закритий — раз Україна його позбулася, значить, і ми не будемо користуватися. А непорядні нехай з'їздять і відпочинуть без води, без світла і без їжі. Нехай Путін їм дає сухий пайок. Зрадники України кримчани, які вирішили прибарахлитися російською пенсією, нехай смажать її на керогазі, бо більше смажити скоро буде нічого ".

            У квітні 2014 року Новодворська заявила про Прийняття Військової присяги на Вірність Україні.

            У червні 2014 року, на Прохання прокоментувати Загибель російських журналістів в Україні, Новодворська заявила наступне: «Їх Ніхто Не намагався спеціально вбити. Стріляли не по журналістам, Стріляли по ворогам, по „Колорадо“. Вони стояли серед них, і не кричали: „Не стріляйте, ми журналісти!“ <…> Той, хто веде репортажі з фронту, повинен бути готовий до подібного фіналу. Ніхто Не танцює на їх могилі. <…> Ніхто Не Хотів їх вбивати. Я не буду робити вигляд, що проливаю за них сльози. Це були Дуже погані люди. Але Це не означає, що їх треба було вбивати. Шкода, що загибли»

137    Убивство Бориса Нємцова — політичний та кримінальний злочин, акт політичного тероризму, убивство одного з головних лідерів російської опозиції путінському режиму. Було скоєно о 23:31 годині вечора 27 лютого 2015 року на Великому Москворецькому мосту в Москві.

            Нємцов загинув внаслідок чотирьох вогнепальних поранень з 9-міліметрового пістолета Макарова о 23:40 ночі. Нападники втекли на білому автомобілі марки Ford. Після зникнення злочинців в місті було оголошено план «Перехоплення». Поруч з Нємцовим під час убивства була дівчина 1991 року народження, уродженка Білої Церкви Анна Дурицька.

Адвокат сім'ї Нємцова Вадим Прохоров повідомив про те, що політику надходили погрози від невідомих осіб у соціальних мережах. У зв'язку з цим той звертався в правоохоронні органи. 28 лютого на youtube було опублікована композиція тривалістю 5'25'' невідомого авторства, перші 2'02'' якої являють собою прокоментоване прискорене з різною швидкістю відео начебто всепогодної камери, яка цілодобово знімає Москворецький міст, за проміжок часу з 23:17 до 23:52. За словами коментатора, з точністю до секунди було зафіксовано злочин о 23:31. Але саме у цей момент фігура, яку коментатор називає Нємцовим, була закрита снігозбиральною машиною…

Это случилось в Москве сегодня.

            Не промахнулись стволы подлецов.

                        В строю российской Небесной Сотни

                                    Правофланговый - Борис Немцов.

За правду четыре пули наградой.

            Всего лишь день не дожил до весны.

                        Красивое место выбрали гады -

                                    С видом на Кремль, в сердце страны

Яків Кротов:

            - Нємцова вбили в порядку першого святкування Дня Державних Кілерів - під сором'язливою назвою «День Сил спеціальних операцій». Демонстративність вбивства була підкріплена демонстративними промовами після вбивства, промови, які - з урахуванням особливостей новояза - відкрито заявляли: так, я вбив, і нічого мені за це не буде, і вас всіх вб'ю, якщо знадобиться, але поки не дуже-то й хотілося.

Лев Пономарьов, правозахисник:

            - Ми не знаємо обставин, але я повинен сказати, що в нашій країні очікувані події — політичний терор.

Аскольд Лозинський, лідер української діаспори США:

            - Найбільш очевидний головний підозрюваний у вбивстві Бориса Нємцова оголосив всьому світу, що він особисто очолює розслідування. 

Путин: "Это вам не мелочь по карманам тырить". Величайшая афера мира - расследование

Ігор Ейдман, двоюрідний брат Нємцова, російський соціолог, політичний публіцист:

            - За менталітетом Путін - пахан, а в бандитсько-злодійському середовищі дуже важливо "фільтрувати і відповідати за базар". Якщо злодія в законі нецензурно образили, він зобов'язаний убити кривдника, інакше втратить свій паханскій статус. А Боря крив головного пахана Росії: «Та він йоб..тий, Володимир Путін...!» ...Якби Путін не вбив Нємцова, то втратив би авторитет в очах своєї кремлівської братви.

            Другий момент - політичний. Останнім часом Борис серйозно займався розслідуванням агресії РФ проти України і ролі Путіна в цих кривавих подіях. Нємцов збирав докази військових злочинів російської армії на Донбасі, планував опублікувати доповідь «Путін. Війна»... Путін знав про плани Нємцова, тому і прибрав його саме зараз, поки правда про війну не ринула в маси.

На думку Ігоря Ейдмана: «Путін замовив Нємцова Кадирову, той доручив розправу Алімбекову Делімханову. Операцію прикривала Федеральна служба охорони. ФСБ, що знаходиться в конфлікті з кадировцями, до справи не залучили і взагалі не поставили до відома»

         Прикро, що цивілізований світ поки не в змозі подолати путінсько-кремлівську людино-ненависну, терористичну, глобальну тиранію як по ставленню до власних громадян, так і до інших народів. Війна зі злом продовжується…

Нахабності та безкарності Путіна немає меж 

           «Ветерани.UA»

jooble