ГоловнаВійнаХроніка війниРозвідник ЗСУ Ігор Лук'янов: «Як я проводив колону через Краматорськ»

Розвідник ЗСУ Ігор Лук'янов: «Як я проводив колону через Краматорськ»

46         3 травня 2014 р. ніч пройшла тихо без пригод, вранці вдалося навіть трохи поспати. Ранок у мене почався як звичайно, після нічного чергування на «Озері»(внутрішній позивний штабу на БП-3 БЗС Слов'янськ, озеро — тому що стіл, за яким сиділи командири підрозділів, що тримали оборону цього опорного пункту, мав форму озера) я переодягався в "цивілку", залишав усі засоби зв'язку, сідав на зелений велосипед і їхав оглядати околиці. Як і кожного ранку. цей маневр доводилося ретельно приховувати, тому що по трасі був постійний рух, і очі противника були скрізь. Виглядало це завжди смішно, але хлопці знали, що якщо мене впізнають, то в кращому випадку просто не знайдуть, тому все робили чітко і красиво.

43            За будівлею колишнього поста ДАІ був підвал, в якому проходила зміна нарядів, зберігався запас води і продуктів, там же стояв мій трофейний велосипед, здобутий під Краматорським аеродромом у терористів, які блокували в/ч (нинішній штаб АТО), і цивільний одяг ("цивілка"), в яку я перевдягався. Через посадку виходив на дачі, потім здійснював маневр і з дач з іншого боку заїжджав на цей же БП з боку Родзинок. Серед потоку машин, що рухалися по трасі, була домовленість, що мене будуть оглядати в загальній черзі, для того, щоб на наступному блокпосту, який контролювали терористи, я не викликав підозру (мовляв, їду з дачі). Робили це без фанатизму зрозуміло, видавала тільки посмішка бійців, які перед цим вночі разом зі мною обороняли цей БЖ, але її ніхто не помічав.

            Маршрут руху у мене був завжди різний потрібно було виявити зосередження великих сил противника у ближньому секторі БП, щоб виключити раптовий напад, з'ясувати зміни розташування опорників противника, якщо такі були, визначити маршрути пересування важкої техніки НОНИ і БМД і поспілкуватися з місцевим населенням, від них інформації виходило добути завжди найбільше. Як правило, я охоплював сектор від с. Карпівка — ст. Райгородок до сел. Семенівка, Черевковка — Славкурорт.

44            Такі поїздки давали тільки розвідувальну інформацію про розміщення сил супротивника і маршрути підходу важкої техніки, але один раз вдалося виявити скупчення великих сил противника з банди Біса, які вдень зайняли позицію в найближчій лісосмузі, що запобігло штурм БП вночі, по факту ми зрозуміли, що буде штурм, підготувалися до нього і успішно відбили, але це інша історія.

            Після повернення мене, як і належить, знову оглядали з посмішкою на обличчі, я переодягався, доповідав про зміни і йшов спати.

            Близько 12 години мене розбудив телефон, дзвонив командир одного з підрозділів з питанням, чи я зможу 45провести колону в Краматорськ. Я не зовсім зрозумів завдання, а уточнювати по телефону — це провал. Краматорськ на той момент був в окупації, на дорогах стояли БП і на шляху до Краматорська був окупований Слов'янськ з бандою Стрєлкова, але як кажуть, я за будь-який  кіпіш крім голодування і сказав — МОЖУ. На що мені віддали наказ прибути протягом 15 хвилин на ділянку траси між Краматорськом і Слов'янськом, знайти командира зведеного підрозділу і організувати з ним взаємодію, позначити себе білими пов'язками на рукавах. Я поклав бинт в кишеню і попросив друзів на цивільній машині доставити мене на місце.

            Прямо посередині траси стояло 9 БТРів і пікап " Фольксваген АМАРОК, заповнені піхотою всередині і на броні, одягнені та озброєні вони були на 2-4 порядки краще будь-якого самого забезпеченого підрозділу ЗСУ, Нацгвардії або МВС. Стояли вони всередині нашого БП, який як ні в чому не бувало, продовжував пропуск і огляд машин між Краматорськом і Слов'янськом.

Деякі цивільні машини, в основному таксі, доїжджали до БП, розверталися і їхали назад, я розумів, що скупчення таких великих сил піхоти на броні вже відоме противнику.

            Звернувся до першого бійця на броні, назвав свій позивний і сказав, кого потрібно знайти, він відправив мене в середину колони, там між бронею зібралися командири підрозділів і крутили карту. Підійшов до командира зведеного підрозділу, від якого дізнався завдання. 

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: Росія розпочала окупацію Донбасу збройним вторгненням з танками та «добровольцями», після чого на територію України увійшли регулярні війська РФ

В повітрі запахло війною.

42            На Краматорському аеродромі в оточення потрапив зведений підрозділ Українського спецназу. Завдання пройти в місто повз БП на в'їзді, в місті по вул. Орджонікідзе пройти до вул. Паркова по вул. Паркова пройти до в/ч та деблокувати Український спецназ. Тут же мені передзвонили і сказали, що в'їзд у місто перекритий 3-ма бензовозами крім бетонних блоків, з яких там терористи організували блокпост, і нас там вже готові «зустрічати». Мало того, сам блокпост знаходиться на невеликому мосту, а під ним труба тече річка, якщо підірвуть міст під колоною, то і відходити буде нікуди.

            Навіть якщо б ми влаштували бійню і перевалились за цей блокпост по вул. Орджонікідзе до вул. Паркової, ліворуч і праворуч переважаючі висоти і промзона на цій ділянці нас можуть розстріляти з будь-якого цеху або зеленки, а на Парковій взагалі житлові квартали і багатоповерхівки, влаштовувати бойню в центрі тоді ще умовно мирного міста мені не хотілося.

            Я наполегливо зажадав змінити маршрут, тому що, по-перше він вже був відомий противнику через відсутність іншої дороги, тактично у нас на всьому маршруті проходження була невигідна позиція для оборони, у випадку чого. Після нетривалої наради прийняли мою пропозицію щодо зміни маршруту, і я сів на першу броню показувати дорогу. Але перед цим вирішили спробувати пройти до блокпоста противника згідно старого плану.

41            Все завертілося. Команда по машинам. План такий: виходимо на дистанцію прямої видимості спішуємось, (панівна висота у нас по трасі) даємо 2 РПГ в БП, снайпери тримають під вогневим контролем супротивника, 2-і групи праворуч і ліворуч по зеленці починають штурм, з траси під прикриттям броні клином підтягується основна група.

Як я потім зрозумів, поняття 2 РПГ з БП у нас трохи розрізнялися ))) в моєму розумінні це спішилися, прицілилися, вистрілили, на практиці гранатометник опинився на броні попереду мене, і коли на горизонті з'явився блокпост він просто на ходу в стрибку з броні вистрілив прямо в БП противника, природно, в цей же момент зістрибував і я з броні за ним, зрозумівши, що він вже прицілився і зараз буде стріляти, єдине, що я встиг зробити, це відхилити голову від РПГ7, стійкий дзвін у лівому вусі турбував мене ще 2 тижні. У відповідь полетіла стрілкотня, яку ми швидко заспокоїли з дев'яти КПВТ.

            Далі прозвучала фраза, яку я ніколи не забував протягом всієї війни і зараз, вона звучала постійно в період штурму: «не стріляйте бездумно», людина яка її постійно повторював виглядала, як старенький дідусь в окулярах, за яким було видно що він професіонал, якого висмикнули з запасу, на його думку всі прислухалися, потім після штурму ми познайомилися, поспілкувалися, це виявився відомий у вузьких колах офіцер.

            Супротивник почав бігти, мені повідомили, що основні сили противника чекають на в'їзді в місто і чекають, коли ми перевалимося за БП і опинимося в мішку.

            Було прийнято рішення підірвати бензовози і під прикриттям димової завіси піти лівіше в поля і далі по запропонованому мною маршруту продовжити рух. Маршрут я вибирав так, щоб якомога далі перебувати від густо заселених районів і рухатися по про-українськи налаштованим районам.

            Саме так в селищі Біленьке міста Краматорськ, через який проходив наш маршрут, на початок конфлікту населення було більш про-українськи налаштоване, ніж, наприклад, в селищі Малотаранівка, і підтримка там була близько 70%, ще 10%, які не визначилися.

            Мене збентежило, що бензовози не вибухнули раніше, снайпери отримали наказ підірвати їх запальними набоями після кількох пострілів ми зрозуміли, що вони не хочуть ні горіти, ні вибухати, дали чергу з КПВТ БЗ (бронебійно запальними) але зрозуміли, що вони наповнені водою, і залишили цю ідею. Відкликавши флангові групи, залишивши групу прикриття на трасі почали йти у ліву посадку. 

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: Агресора боятись – на колінах залишитись

            Посадка була густа, і один з БТРів застряг, його довелося виштовхувати вручну, поки штовхали — командир одного з підрозділів втратив радіостанцію, це виявилося вже на аеродромі. До речі, станції були скрембліровані, і потрапивши до рук противника, він міг слухати наші переговори, але світ не без добрих людей, одразу за фактом виявлення пропажі була організована евакуація цієї станції з кодовою назвою «Балалайка». З числа місцевих активістів міста Краматорськ було організовано 3 групи, які не знали один одного, але під виглядом місцевих цивільних вільно пересувалися по місту, під виглядом збирання гільз. Станція за півгодини перебувала в надійних руках, а на наступний день вже у господаря.

            Далі маршрут проходив через селище, в якому пройшло моє дитинство в якому я знав кожну вулицю і кожен кущ, не всі учасники операції знали про зміну маршруту, і в радіостанції іноді звучало: « А хто нас веде? Ні хрена собі у нас GPS, таких доріг немає на навігаторах)))». В селищі Біленьке ми вдало переїхали через міст, якого немає на жодній карті, і потрапили в місто з іншого боку, по суті заїхали ззаду там, де нас ніхто не чекав.

40            Перед початком операції була розмова про те, чи вішати прапори на броню чи ні, щоб не дратувати місцеве населення, я наполягав повісити на всю броню прапори, але зійшлися на тому, що повісимо на одну (центральну). Коли проїжджали селище і форсували річку, я перший раз побачив людей, які радо нас зустрічали, вибір маршруту був зроблений правильно. Мене переповнювало почуття гордості. Мені махають руками жителі мого міста, колись вони дізнаються, що на першій броні в місто заходили не «бандерівці», а краматорці.

            Противник виявив нашу колону тільки коли ми вже 39рухалися з мікрорайону Лазурний через балку в бік мікрорайону Доманський, причому до цього вони були не готові і очевидно було, що не розуміли, що ми робимо. На в'їзді в центр в мікрорайоні Доманський(практично центр міста) один відважний сепаратист вирішив заблокувати нашу колону з 9 БТРів легковою машиною, яку ми просто переїхали на повному ходу, і поїхали далі.

            Коли командир зведеного підрозділу зрозумів наше місце розташування і що до аеродрому вже рукою подати, з'явилося питання — а будівлю СБУ зможемо взяти? Одразу ж було прийнято рішення спуститися по вул. Парковій до будівлі СБУ, заблокувати вулицю взяти штурмом будівлю і тим же маршрутом повернутися на аеродром. По шляху слідування по  Парковій місцеві теж махали руками і радісно нас зустрічали, пізніше з'явилися сепаратисти тітушки та інші люмпени. Любителі «рузького миру».

            В цей час супротивник з розвідувальної інформації від місцевих активістів вирішив, що ми беремо штурмом місто, а за фактом ми вже перебували в центрі, перекрили громадським транспортом центр міста, будівлю виконкому і МВС, підпалили його. Бойові порядки противника і оборона в місцях, де ми повинні були проходити за старим планом, виявилися просто марні. Спрацював фактор раптовості, і у нас з'явилося півгодини, поки супротивник перегруповувався для оборони адмінбудівель у центрі міста в сусідньому кварталі.

 38           Сам штурм будівлі пройшов швидко, та й часу у нас вже не було, на вулицях навколо нас почали збиратися любителі «рюсського міру», влаштовувати бойню в центрі міста ніхто не хотів, та й місцеві люмпени після розправи з БП на в'їзді сильно не сіпалися, бо знали що відповідь, у разі спроби блокувати, як це було з підрозділом 25-ю аеромобільною бригадою під Краматорськом, буде жорстка і негайна.

            На під'їзді до аеродрому, як пізніше з'ясувалося, нас повинна була зустрічати група снайперів, яка зайняла позицію на молокозаводі і повинна була забезпечити прикриття при проході повз гаражних кооперативів, але, як і зараз, ні взаємодії, ні зв'язку з ними не було, була тільки фраза «не стріляйте бездумно» При проїзді повз молокозавод ми їх помітили і обстріляли, слава Богу, нікого не вбили та й вони вчасно позначилися.

37            Далі поїхали до центральних воріт військової частини, але перед ними був БП противника, з військової частини нам сказали, що з нього всі знялись і він порожній, але достовірної інформації не було. Під'їжджали акуратно, механік-водій мого першого БТРа постійно повторював — хоч би не РПГ. Зупинилися, із-за бетонних блоків вийшов брудненький замучений боєць з радісною посмішкою на обличчі ... — прибуло посилення (якого вони чекали в оточенні вже довго), який повідомив що ми заїхали не з того боку, і нас тут не чекали, далі виїхала цивільна машина і провела нас повз мінних полів на базу.

            Увечері був плов замість звичного американського сухпайка, один з місцевих патріотів готував нам його в казані, а після цього почалася чергова бойова операція. В цей же день ми планували взяти всі адміністративні знання і закінчити окупацію Краматорська, відрізавши Стрєлкова в Слов'янську від Донецька, був опрацьований маршрут руху, але ввечері плани змінилися. В оточення на Костянтинівській телевежі потрапила група українського спецназу, і мені довелося висуватися до них на допомогу, але це вже інша історія 4 травня 2014 року.

         Позивні, імена та підрозділи в тексті я не вказую з міркувань етики та безпеки, хто захоче — позначиться. Місцевих партизанів, які допомагали і теж брали участь в операції, теж не називаю з міркувань безпеки. 

         У старенького дідуся в окулярах прошу вибачення, перше враження було саме таке ))) до речі твоя балаклава врятувала мені потім життя.

Джерело.     «Ветерани.UA»

jooble