Навіть Гітлер не наважився напасти на цю державу… Що можна успішно запровадити
- Перегляди: 2606
Вражаюча розповідь про непохитну армію однієї Держави, де існує принцип: народ і армія єдині. Можливо публікація вас дуже здивує, але це здивування - оманливе. Уявіть собі державу з найбільшим у світі відсотком населення, що знаходиться в армії.
Підказка: це не США, не Росія, не Ізраїль і, пробач Ким Чен Ир, не Північна Корея.
Держава, в якій усі чоловіки від 20 до 50, - військовослужбовці, у буквальному розумінні слова сплять з автоматом під ліжком. Держава, яка і після 50 просто дарує тобі ствол, і рада бачити тебе до кінця днів твоїх, відпущених тобі Богом, на зборах і полігонах. Держава, яка припрошує тебе купити хоча б пістолет (а краще-гвинтівку) зі знижкою. Держава, здатна розгорнути з 22-тисячної у дві-чотири години(!) 650-тисячну, а в дві доби 1.7-мільйонну(!) армію, прекрасно навчену, організовану, і дуже непогано озброєну (для прикладу - армія США - 1.3 мільйони плюс такий самий резерв, армія Китаю - 2.4 млн, плюс 1 млн. резерв).
На додаток врахуйте, що майже уся ця жахлива, озброєна до зубів країна, від Женеви до Давосу, від Цюріха до Лугано - високі гори, зриті тунелями, протиатомними притулками, сховищами зброї, "засіками батьківщини", і ракетно-артилерійськими опорними вогневими точками, врізаними в граніт.
Швейцарія - не єдина країна у світі, яка має кадрово-мілітарну структуру. За цим же принципом (у деякому наближенні) побудований, наприклад, Бундесвер, що є по суті деяким величезним аналогом радянських "кадрованих" дивізій.
Така собі система - "трохи солдатів+багато кадрових офіцерів і унтерофіцерів +резервісти у цивільному житті+ учбові збори = розгортання тільки коли потрібно". Визначна відмінність в доведенні до абсолюту швейцарської ідеї "народ і армія єдині".
Виглядає це так
Кадрових військових в країні всього біля 9000, в основному в авіації. Одночасно тих, що знаходяться на службі і перепідготовці - близько 10-15 тис.
Призов солдата до військової муштри триває 90 днів в т.з. Rekrutenschule - Ecole de recrue. Після закінчення держава віддає бійцеві особисту зброю з двома повними магазинами (гвинтівка і/або пістолет), "консерву міністра", три комплекти форми на усі пори року, спорядження, бронежилет і каску, з яким він і убуває додому.
Зберігає він видане спорядження і зброю як хоче - ніхто перевіряти не буде.
До 32 років солдат знаходиться у статусі "аусцуг", до 42-х "ландвер", і до 50 - "ландштурм". Рядовий аусцуг-а за 10 років проходить у своїй частині вісім зборів по три тижні, Ландвер - три рази по два тижні, Ландштурм - 1 раз по два тижні.
ЧИТАЙТЕ: Міра моральної відповідальності за власну Державу
Як тільки виконується 51 рік, тебе офіційно звільняють з армії, забирають рушницю, пістолет і "консерву", і дарують споряджений помповий дробовик і мобілізаційний припис - на випадок Великого Звіздеця і тотальної мобілізації.
Особливість швейцарської армії - посилена підготовка офіцерів - резервістів. Ті, що бажають стати офіцерами проходять додаткові збори - кожен ранг - приблизно 100 днів у підсумку. Цим, до речі, користуються, до невдоволення працедавців (особливо Банківської Асоціації) усе начальство - від СЕО до дрібного начальника відділу. Подейкують, що вони просто із законним збереженням з/п звалюють від дружини і роботи на пікніки - парубочі вечори із стрільбою, але це не зовсім так – там триває служба.
Швидше причина у тому, що грамотно потрапивши на збори можна полежати за кулеметом й одночасно поспілкуватися з потрібними людьми, вищестоящими поточними або можливими колегами, корисними політиками-депутатами, та й просто з сусідом, бо ніхто не може відхилитися від служби, зовсім ніхто - ні не студент (щоб прямо з аудиторії, запросто), ні сам президент, якщо вони чоловіки.
А знаєте, який військовий бюджет країни в 7.5 млн населення? - майже п'ять мільярдів !!! доларів - майже 20 відсотків. Що на озброєнні? Багато чого - більше 800(!) танків і бронемашин (420 Леопардів- 2, 150 М- 109). В країні завдовжки всього 300 км 14 ескадриль з більш ніж 350-ма бойовими, 120 учбовими літаками і 100 вертольотами! Парк постійно оновлюється, такого як, наприклад, в американській армії, коли пілот частенько молодше за свій літак тут не допускають.
Неліквіди і ретельно відремонтовану і відновлену армійську зброю держава продає громадянам зі значною знижкою, причому особливо пропонує її жінкам, реєстрація проста, і тільки для нового, купленого в магазині. При купівлі з рук - не вимагається.
За обережними оцінками тільки армійської зброї, карабінів-напівавтоматів і мисливської зброї на руках у населення - до півтора мільйони. Плюс приблизно два мільйони пістолетів. Четверте місце у світі по стволах на душу населення і друге по відсотку населення із стволами. У країні десятки стрілецьких клубів, тирів майже стільки ж, скільки кафе.
Як служить солдат? Ніби непогано - два вихідних в тиждень із звільненням, сортири не будує, картоплю не чистить, посуд не миє, огорожі не фарбує - це роблять приватні фірми. І доречі він навіть в караул не ходить! Периметр військової частини вартують також приватні охоронні фірми! Та це просто свято якесь, а не служба! Курорт!
Ну що ж, бочку меду ми відобразили, варто визначити дьоготь.
Розпочнемо з цього ж "курорту". Під'йом о 5-00, і надалі - все бігом. З перервами на пожерти й посрати - суцільна війна - фізпідготовка, стрілецька, рукопашна, водіння, техніка, альпінізм і знову по колу. І так до відбою. А відбій - о 24-00. А в 5-00 - знову під'йом.
Говорять, що таке навантаження мало в якій армії є. "Зольдатів" ганяють так, що вони перетворюються на "Термінаторів" і "Рембо" в одному флаконі. До прикладу - офіцер, що попав до лауреатів премії Дарвіна- 2007. Спочатку він до виснаження учить свій взвод поводитися з пістолетом, а потім для перевірки (за звичкою) кидається з багнетом на замученого бійця. Унаслідок - пристрелений на повному автоматі.
Далі. Ну так, стрілецький ентузіазм, здоровий патріотизм, і так далі, але цупкі обійми батьківщини також є. Не прибувши за повісткою (сесія, весілля, запій, відпустка і так далі) - світить штраф і в'язниця по такій жахливій статті, що рядовий свісс може ставити хрест на кар'єрі. Його більше ніхто і ніколи на пристойну роботу не візьме. Білий квиток? Ти сліпий, хворий або емігрант? Отримай 3-процентний податок на утримування армії. Пацифіст-альтернативник? Отримуй ті ж повістки, але на розгрібання муніципального лайна, і у півтора рази частіше.
Працюєш за кордоном і без причин забув/не дістався до зборів? Дивись тверезо - твій будинок в'язниця. Далі. Спокійна тиха країна? Міф! Друге місце у світі (мирному) по смертності від вогнепальної зброї на душу населення! Втім, заради справедливості - це підсумок надконцентрації стволів. Якщо в іншій Європі нехлюя, злодюжку або самовбивцю чекають граблі по яйцях, сковорідка в лоб або петля на шию, то в Швейцарії - СІГ, Сфінкс, або Глок.
Зброя в кожній сім'ї
В швейцарській армії служать всього 3,5 тисячі кадрових військових : офіцери Генерального штабу, унтер-офіцери і солдати спецназу і військової поліції. Інші 120 тисяч так званих активних міліційних солдатів і офіцерів, а також близько 230 тисяч резервістів складають основну "мускульну" масу збройних сил.
Ця унікальна швейцарська міліційна система йде своїми коренями в глибоке Середньовіччя і пояснюється історичними причинами розвитку країни, яка постійно роздиралася локальними війнами між кантонами або ж вимушеній вести боротьбу із зовнішніми ворогами. Перший військовий договір кантон об'єднаної Швейцарії був підписаний у 1798 році, саме тоді, як вважається, і виникла нинішня швейцарська армія. Договір цей передбачав загальний військовий обов'язок для чоловічого населення цієї свого роду союзної держави.
Правда, була можливість відкупитися від військової служби: в кантональну касу багаті громадяни добровільно вносили певну чималу суму. Втім, такі ж відкупні угоди обумовлені і в сучасному статуті армії. В період Другої світової війни, оточена з усіх боків профашистськими режимами і маючи спільні кордони з гітлерівською Німеччиною, Швейцарія удалася до роздачі військовозобов'язаним бойової зброї. Уся країна була як би покликана в діючу армію, продовжуючи працювати на заводах, в офісах або фермерських господарствах.
Справжню бойову службу несли тільки мобільні бойові загони в прикордонних районах і в горах. Саме тоді обраний парламентом командуючий армією генерал Гюзе розробив реалізований згодом план будівництва основних армійських складів, а також об'єктів протиповітряної оборони в самій глибині гірських масивів Санкт-Морица, Готтхарда і Гларуса.
А зброя з часів війни так і зберігається в сім'ях - в шафах для суконь та комодах, поряд з уніформою і військовим рюкзаком. До речі, в армії, як і в поліції, мають право служити тільки громадяни Швейцарії. Військовозобов'язані швейцарці залежно від роду військ зобов'язані присвятити ратним справам від 180 до 270 годин у рік. У ті тижні, які відводяться бойовій підготовці, за захисниками батьківщини зберігається до 80 % зарплатні і, звичайно ж, саме робоче місце. Солдат отримує від армії зольд (зарплату) до 6 доларів в день, офіцер - 8,5 долара.
Тут потрібно зазначити, що разом з гірськими лижами стрільба вважається в країні народним спортом. А як інакше: 270 тисяч резервістів і 120 тисяч активних військових міліціонерів під час проходження служби повинні представити солдатську книжку з відмітками про проведені стрільби і їх результати. Стрільби - це святе, це ті традиції, які в консервативній Швейцарії не міняються століттями.
Адміністрація невеликої общини може не знайти потрібних грошей на ремонт дороги, але з успіхом виставляє на голосування гордих нащадків Вільгельма Теля проект будівництва нового тиру і модернізації старого. І таких стрільбищ і закритих тирів, розкиданих по самій мирній країні Європи багато тисяч. Національні і регіональні змагання по стрільбі з пістолета або штурмової рушниці проходять завжди при масовому скупченні народу.
Варто було б зазначити щодо військової доктрини Швейцарії. Це країна, цінна у воєнно-стратегічному відношенні саме як транспортне перехрестя величезної важливості - усі перевали і переходи через Альпи, мости і тунелі. Але вони усі заміновані і у разі нападу підлягають знищенню. Таким чином, Швейцарія перестає бути прохідним перехрестям і перевалом через Альпи і втрачає своє воєнно-стратегічне значення.
Плюс неквола армія, якій навіть президент не має права віддати наказ про капітуляцію, - в Швейцарії усі рішення приймаються на референдумах, - і в результаті навіть Гітлер не наважився на неї напасти, щоб опанувати усі скарби легендарних банків.
ЧИТАЙТЕ: 26 травня 2014 року. Перший бій в Донецькому аеропорту і розгром російського загону "Іскра"
Швейцарія узяла на озброєння головний принцип партизанської війни, який описав Мао Цзедун : "Ворог наступає - ми відступаємо, ворог зупинився - ми турбуємо (вимотуємо, виснажуємо), ворог відступає - ми переслідуємо, ворог втомився - ми б'ємо"
Українська армія цілком смертоносна, як показала війна на Донбасі. Але з адекватною військовою доктриною у нас явні проблеми - інакше війна не стала б для України такою б несподіваною. Думати про неї почали вже у самому розпалі боротьби з російсько-терористичними військами. За еталон в принципі зі зрозумілих причин узяли Швейцарію.
Можливість майже магічного перетворення 135-тисячної армії Швейцарії буквально за пару діб у 1,5-мільйонну дійсно вражає - майже кожен 4-й громадянин стає до лав на захист країни. Рецепт успіху простий: система "Військово-польових зборів" для усіх чоловіків у віці від 18 до 51 року укупі з легалізацією зброї на виході дають майже маніакальну любов до власної армії. Немає ухильників, немає невдоволених, немає корупції у військкоматах, а кількість тирів може змагатися з кількістю кафе.
Регулярна армія працює за моделью "солдати+кадрові офіцери+обслуговуючий персонал, який триразово перевищує числом два перші елементи+резерв+учбові збори = розгортання, коли потрібно". На приватному рівні (конкретного солдата) така система перетворюється на "eat sleep train shoot = repeat" ("їсти, спати, тренуватися, стріляти і знову спочатку").
З урахуванням політики нейтралітету військова доктрина Швейцарії має на увазі, що театром військових дій є територія держави. Тобто супротивникові можна й треба нав'язувати власні правила гри. Грубо кажучи, військова доктрина Швейцарії спирається на дві складові: гори із залізобетоном і люди. І навіть якщо укріплення не вистоять проти сучасної артилерії, армія і партизани все одно залишаться.
ЧИТАЙТЕ: Артилерія ВДВ України вчетверо збільшила вогневі «м’язи»
Книга майора Ганса фон Даха "Der Totale Widerstand: Eine Kleinkriegsanleitung für Jedermann ("Тотальний опір: Інструкція з ведення малої війни для кожного"), написана в 1957 році, є справжньою інструкцією в підготовці населення на випадок окупації Швейцарії країнами Варшавського договору, що розглядалося цілком серйозно в самий розпал холодної війни.
Текст "мануала" щільно ліг в основу "Керівництва по веденню партизанської війни", розробленого Генштабом Збройних Сил Швейцарії в 1987 році "для підготовки військовослужбовців і населення до ведення озброєної боротьби у разі окупації країни супротивником".
Військовий альпійський геній вважає: якщо супротивник окуповував країну, усе населення зобов'язане чинити опір, щоб ворог не міг почувати себе спокійно. У ході війни організований озброєний опір головним чином робитиме армія, завдання інших - зробити усе необхідне для збереження її боєздатності. І це дійсно дуже важливо: партизанський загін при будь-якому озброєнні і будь-якій чисельності не зможе замінити собою армію. Значить, не повинен і воювати по-армійські, якщо хоче провести більше одного бою.
Методичка не вчить, як допомогти вчорашнім будівельникові "А", офісному працівникові "В" і сільському учителеві "С" бити без промаху з будь-якої стрілецької зброї, зносити танкові башти або укладати ворогів штабелями в рукопашній сутичці. Усьому цьому на випадок крайньої необхідності навчать інструктори з числа досвідчених військових. Є безліч інших способів завдати шкоди супротивникові, окрім знищення живої сили у відкритих бойових зіткненнях: руйнування інфраструктури, поширення неправдивих чуток, терор.
У разі формування партизанських загонів загальною чисельністю близько 30 тис. чоловік і збереження 10% чисельності складу регулярної армії, супротивник вимушений буде впродовж тривалого часу мати в країні угрупування чисельністю близько 100-150 тис. чоловік. Саме таким числом оцінюється російська присутність на кордонах з Україною, при цьому кількість добровольців, готових служити у батальйонах МВС і НГ, росте. Можна припустити, що партизанити буде набагато більше 30 швейцарських тисяч, а це означає що і окупантів треба більше.
ЧИТАЙТЕ: Запорозьке козацтво - гордість української нації
Взагалі "Посібник…" надає цінну інформацію стосовно організації партизанського руху: чисельності загонів, їх типової структури і командування, озброєння, санітарної служби і постачання продовольством, роботи з населенням, окупантами і колабораціоністами, схеми встановлення засідок і мінних загороджень, координації і комунікації з армією і так далі. До речі, в контексті українських подій варто особливо виділити 2 тези:
· Що усі, хто співпрацюють з супротивником або його союзниками втрачають право називатися громадянами своєї країни.
· Необхідно усіма силами підтримувати волю населення країни до самоствердження, не дозволити супротивникові виграти пропагандистську кампанію, не допустити деморалізації.
Але будь-яка інструкція дає лише загальні положення озброєного опору і, зокрема, партизанської війни. Для успішних дій необхідно добре знати тактику і військову техніку. Сам факт переходу населення до партизанської боротьби, в якій беруть участь тисячі, вже говорить про те, що почався останній етап оборонної війни. Результатом буде або поразка і асиміляція або повне знищення, або "останній бій" і перемога.
ЧИТАЙТЕ: Влада Фінляндії реагує на можливі загрози: "зелені чоловічки" кримінально переслідувані
Українська влада, розробляючи національну військову доктрину, повинна чітко розуміти, що партизанська війна має сенс тільки тоді, коли продовжує існувати регулярна армія: вона відійшла з первинних позицій, могла потерпіти декілька невдач на фронті, але зберегла частину особового складу і боєздатність. Якщо армії вже немає - партизанська війна приречена на поразку, хоча може і приносити дуже успішні результати на локальному рівні. Швейцарці це зрозуміли ще в середині минулого століття.
